Президент Всеукраїнської
громадської організації інвалідів
«Союз Чорнобиль України» 
Юрій АНДРЕЄВ

Дві гривні. Саме стільки, за підрахунками Всеукраїнської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України», виділяла торік держава на лікування ліквідаторів аварії на ЧАЕС. В інтерв’ю «Урядовому кур’єру», надрукованому 16  лютого 2011 року під заголовком «Ліквідатори аварії на ЧАЕС не отримують необхідної медичної допомоги», її президент Юрій Андреєв констатував і запитував: «Люди залишилися наодинці з хворобами, набутими при ліквідації наслідків аварії. Вони рятували світ, а хто їм допоможе?»

—  Юрію Борисовичу, минуло більше року. Що змінилося?

— Насамперед ставлення влади до проблем. Не наголошую, що наших. Загальнонаціональних. Полум’я Чорнобиля обпалило мільйони. Хворих не меншає, а більшає. Якщо не дбати про здоров’я сьогодні, яке майбутнє чекає націю? Адже патології, викликані радіацією, переслідують не одне покоління. Проблема охорони здоров’я прямо впливає й на патріотичне виховання молоді. Чи наслідують, якщо виникне потреба, приклад батьків діти, коли бачать, що держава залишила своїх рятувальників без допомоги?  Нинішня влада, судячи з реальних дій, це розуміє. Наприкінці минулого року для соціального захисту чорнобильців зроблено більше, ніж за попередні 10—15 років.

—   У чому це проявляється?

— Насамперед у відновленні соціальної справедливості. Адже в суди всіх інстанцій зверталися мільйони наших співгромадян з клопотанням підвищити пенсію. Здебільшого, не боюсь про це говорити, заяви писали не ті, хто побував у самісінькому пеклі і залишив там здоров’я. Переважали «тиловики» із найрізноманітнішої масті пристосуванців. У державі діяла адвокатсько-судова мафія, яка наживалась на бідах людей, відбираючи в них левову частку виплат за рішенням суду. Держава вже не могла виконати судові рішення — грошей у бюджеті бракувало. Тому судові рішення виконували за рахунок оббирання чорнобильців, які заяв не писали. Щоб виплатити кошти одному заявнику, у тридцяти ліквідаторів їх забирали. Додайте сюди нечесних суддів, які присуджували собі і дружинам 25—30 тисяч пенсії. «Союз Чорнобиль України» добивався, щоб кожен чорнобилець мав право на зароблену, а не визначену судом пенсію. Влада нас підтримувала. Шляхом діалогу вдалося стати на шлях конструктивної співпраці.

—  І завдяки цьому чорнобильські виплати в 2012 році не зменшились, як цього боялися протестувальники?

— Вони зросли. Зокрема поліпшилось фінансування охорони здоров’я. Звичайно, не до потрібних розмірів. Але ми розуміємо, що одразу і всі проблеми розв’язати не можна. Головне — є розуміння ситуації, намагання її поліпшити. Так, у лікарнях бракує найнеобхіднішого, немає безплатних ліків. Але найнезахищенішим, а це інваліди, значно підвищено пенсії, вони мають кращі можливості для підтримки здоров’я.

Один з відомих вітчизняних санаторіїв, де багато років успішно працює центр реабілітації постраждалих від Чорнобильської аварії.
Фото з сайту slavkurort.org

—  Тим часом ліквідатори-неінваліди поліпшення не відчули?

— Це так. На жаль, здоров’я в багатьох із них не краще, ніж у тих, кого офіційно визнано інвалідом. Тому головне завдання «Союз Чорнобиль України» — домогтися підвищення пенсій решті ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Та життя ставить ще одну проблему. За минулі роки перестали існувати багато установ та організацій, які направляли своїх працівників для участі в ліквідації аварії на ЧАЕС. Тепер нікому підтвердити документально перебування там людей. За нашими підрахунками, таких набирається 5—6 тисяч. Як бути? Хочемо, щоб утворили міжвідомчу комісію, яка займатиметься реставрацією чорнобильського заробітку. Свого часу вона працювала. Результат позитивний.

—  Для обстеження і лікування чорнобильців було створено Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук. Рік тому ви констатували там бідність, яка набула загрозливих масштабів. Що маємо зараз?

— Центр набув статусу національного. Однак фінансових проблем не знято. Коштів не вистачає на наукові програми. Щоб лікуватися, пацієнти мають купувати ліки за власні кошти.

— А як справи з добудовою приміщення лабораторного корпусу? На нього вже одинадцять років чекає закуплене обладнання.

— Наприкінці минулого року уряд виділив необхідні кошти. Освоїти їх не встигли. Цього року фінансування ще не розпочато. Якщо процес узгоджень затягнеться, не виключена минулорічна ситуація.

—  Багато років не розв’язувалась проблема відновлення роботи Центру реабілітації осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. За рік справу вдалося зрушити з місця?

— І тут крига скресає. Оскільки коштів у державі не вистачає, «Союз Чорнобиль України» звернувся до Європейського парламенту та Єврокомісії по допомогу. Представники цих інституцій неодноразово відвідували Центр реабілітації та території, постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи. Розроблено програму виділення ними коштів на створення сучасного госпітального комплексу в Іванкові Київської області та реконструкції Центру реабілітації. Перший внесок вони вже зробили. Ведуться проектні роботи.

—  Рік тому ви з обуренням констатували, що тендери на харчування дітей у чорнобильській зоні виграють організації, далекі від цих проблем. Тому була перевитрата коштів,  а діти часто залишались без обідів.

— Уряд із цим покінчив. Тепер проблем не виникає.

—  А з путівками на лікування і оздоровлення?

— Тут все значно складніше. Тому «Союз Чорнобиль України» пропонує, аби кожен чорнобилець мав право на санаторний ваучер. Наша пропозиція вивчається.

—  Юрію Борисовичу, у вашій, а також редакційній пошті багато листів, у яких люди просять допомогти придбати дорогі ліки або грошима на операцію. На ці ліки профільне міністерство відраховує вам певні кошти. Чи завжди можете ними скористатися для надання невідкладної допомоги?

— Спасибі, що саме так ставите запитання. Чому, пояснюю на конкретному прикладі. До нас за допомогою звертається ліквідатор, якому потрібно стентування, заміну клапана серця або протезування колінних суглобів. «Запчастини» ті коштують не один десяток тисяч гривень. Не всім, але багатьом ми могли б допомогти. Але… і стенти, і клапани, й протези — зарубіжного виробництва. В Україні їх перепродують приватні фірми. Водночас Мінфін вимагає від нас, аби все купували вітчизняного виробництва в державних аптеках. А де ж його брати, коли немає? Щоб виконати вимогу Мінфіну, треба відроджувати вітчизняну промисловість і державну торгівлю. За всього бажання цього зробити не можемо. Тому вимоги й інструкції повинні відповідати реаліям сьогодення. Через розбіжність люди втрачають життя, навіть якщо можна знайти кошти для їхнього порятунку.

—  Так уже склалося, що увага до чорнобильських проблем посилюється напередодні чергової річниці трагедії. Ви з болем і проблемами справу маєте щодня. То, мабуть, найкраще знаєте, про що всім нам не слід забувати?

— Торік з трибуни Верховної Ради було заявлено, що йдеться не про підтримку здоров’я ліквідаторів, а про збереження їхнього життя, адже смертність тих, хто собою загасив вогнище аварії, в 6—8 разів перевищує загальнонаціональну. На це влада звернула увагу ще раніше в Національній доповіді України «20 років Чорнобильської катастрофи: погляд у майбутнє», Висновок, зроблений там, варто навести дослівно. «Ліквідатори» — особлива категорія, які своїм здоров’ям і життям зупиняли лихо. Нині вони майже всі вважають, що забуті суспільством, і нікому не радять добровільно «йти в ліквідатори», якщо станеться щось подібне.

Феномен соціального забуття, особливо в ситуації, коли світова спільнота намагається забути про Чорнобиль, надзвичайно важливий для України. Повоєнна Європа все зробила, аби не забувся нацизм, євреї все зробили і роблять, аби не забути голокост. Нам треба все зробити, щоб не забулися  неліквідовані наслідки Чорнобиля»…

Найперший крок до цього — турбота про здоров’я ліквідаторів. Багато втрачено. З’явилися паростки надії на краще. Їх треба берегти і розвивати.

Микола ПЕТРУШЕНКО, 
«Урядовий кур’єр» 

ДОСЬЄ «УК»

Юрій АНДРЕЄВ. Народився 1950 року в Краснодарі, Росія. Там же закінчив політехнічний інститут. З 1982 по 1989 рік працював на Чорнобильській АЕС. 26 квітня 1986 року з 16.00 брав участь у відключенні другого блока ЧАЕС — завдяки його зупинці аварію локалізовано рамками четвертого блока. Очолює Всеукраїнську громадську організацію інвалідів «Союз Чорнобиль України», а також Міжнародну організацію учасників ліквідації аварії на ЧАЕС.