У цій кав’ярні завжди пахне щойно спеченою здобою і хлібом. Це, так би мовити, фірмова ознака закладу під назвою «Сито». Чому так назвали кав’ярню? Можливо, аби підкреслити, що її власник пройшов крізь сито воєнного випробування. Адже пройти крізь сито означає здобути великий досвід, набути спритності. А може відбилося прагнення пов’язати назву свого закладу з уже майже забутим словом ситник? Так українці називали хліб із борошна, просіяного на ситі. Одразу зауважу, що походження та мотивацію назви я так і не з’ясував. Однак достеменно відомо, що сам власник кав’ярні Олександр Пацьора полюбляє каву зі свіжою випічкою. 

А ідея започаткувати такий бізнес прийшла двом бойовим друзям ще на фронті, коли воювали у складі батальйону «Айдар». Олександр після волонтерської роботи відслужив там шість років. Усього бачили солдати: смерть побратимів, розгубленість молодих бійців, армійські проблеми. 

Сам собі режисер

Черкащанин пройшов шлях від солдата до старшини. Звик до щоденної небезпеки, воєнних буднів. Якось помітив, що вже  не уявляє себе без армійських обладунків. Отож вирішив щось міняти в житті. Відслуживши шість років, повернувся до рідного порога. Тут його давно чекали дружина й дві доньки, старшій — 16, а меншій — 12 років.

Його бойовий побратим, прізвище якого з певних причин Олександр не називає, звільнившись зі служби, пройшов курси, захистив у центрі зайнятості бізнес-проєкт та започаткував власну справу в місті Волноваха на Донеччині. Тут його стараннями з’явилася нова кав’ярня. Здобутками в бізнесі та проблемами бойовий товариш ділився з Олександром, який на той час у Черкасах теж обмірковував, з якого боку підійти до бізнесу.

— Не секрет, — ділиться думками Олександр Пацьора, — що багато хто, прийшовши з фронту, дивується й не розуміє безпечності й розміреності мирного життя, кажуть людям, що ті не бачили, як танки стріляють, як на фронті виживають… Вочевидь, потрібна вчорашнім військовим гарна психологічна підтримка, але мало хто її одержує. Можливо, тому що держава ще недостатньо зусиль спрямовує для адаптації цих людей. Сам хотів якось оминути цей етап, власні сили й думки спрямувати в продуктивне русло, тому й узявся за підприємництво. 

Повернувшись із війська, зареєструвався в центрі зайнятості як безробітний. Зразу озвучив фахівцям свою ідею: хочу, мовляв, заснувати власну справу. Пройшов усі необхідні процедури — не так вже й багато це зайняло часу. Дуже вдячний, що його відправили на навчання в Одесу.

До військової служби Олександр уже займався підприємницькою діяльністю. Утім за цей час відбулося багато змін. Хоч, як жартує підприємець, для декого бізнес так і залишився лише засобом накопичення за будь-яку ціну. Та це не про нього. Ефективне, за його оцінкою, навчання багато що відкрило для нього, навіть зважаючи на певний досвід у сфері торгівлі.

— Під час навчання нас вчили серйозно ставитися до написання бізнес-планів, їхнього аналізу, зокрема, як вивчати ризики, — розповів Олександр Сергійович. — Уже тоді викладачі цікавилися, хто справді спроможний створити й розвинути власну справу. Я отримав багато теоретичної інформації. Раніше цих бізнес-планів ніколи не складав, хоч і займався торгівлею, вважав, що таке планування — марна трата часу й сил. Однак після навчання зрозумів, що прописування і передбачення — це корисний і дієвий інструмент. Започатковуючи бізнес, уже розумієш, до чого слід готуватися, прораховуєш дії конкурентів, моніториш ринок… Такі знання для підприємця-початківця, ніби зброя для солдата. Викладачі вимагали все написати, прорахувати й здати на перевірку. Потім захищав під час дискусії власні ідеї й розрахунки, а фахівці радили, підказували, як буде краще. Але свої корективи вніс карантин, тож захист відбувався онлайн. Та якби ретельно не готувався, мабуть, не склав би цей іспит.

Разом з родиною

Спочатку писав бізнес-план «Смачна птиця», аби займатися фермерством. У селі Деньги, що поблизу Золотоноші, придбав кілька обійсть і  необхідне обладнання. Пізніше спробував вирощувати овець, але зрозумів: щоб від фермерства була потужна віддача, потрібно мати хоча б 100 гектарів землі. Бізнес, як кажуть, не пішов.

— Я все закрив, продав і зайнявся вантажними перевезеннями, придбав автобус, — розповідає підприємець-початківець. — Але все ж мрія про власну кав’ярню переважила. У нас із дружиною вона народилася давно, ще років п’ять тому. Мріяли, що коли прийду з війни, разом працюватимемо в мініпекарні. Заняття сільським господарством означає вставати рано й приходити додому пізно. Те саме було, коли займався перевезеннями. Траплялося п’ять днів мене не було вдома, іноді й тиждень. Не бачу дружину й доньок. Як на війні  їх не бачив, так і тут.

Тепер у кав’ярні родина працює разом. Колишній пекар звільнився, тож старшій доньці кілька днів доводиться працювати за двох.

— У нас пекарі виходять о п’ятій ранку й печуть, щоб на восьму, коли відкриється заклад, уже була готова продукція, — каже Олександр Сергійович. — Дивимося, який товар розібрали, і певну його кількість допікаємо. Донька навчається на пекаря-кондитера в училищі, а починала в нас як практикант. Головне, що ця професія їй подобається. 

Олександр уже працевлаштовує безробітних. Каже, на цих людей можна покластися, зазвичай вони дуже відповідальні.

— Держава влаштувала так, що ти можеш взяти людину на практику й два місяці придивлятися, при цьому не платити податок. Також можна брати на тимчасове працевлаштування, коли є потреба в цьому. Усю інформацію, яка мене цікавить як роботодавця, люб’язно надають у центрі зайнятості. Це стосується досвіду роботи, особистих якостей майбутнього працівника. Зараз у мене працює троє осіб, направлених службою зайнятості, й ще одна практикантка з училища. Після того, як захистив бізнес-план, я постійно на зв’язку з фахівцями центру зайнятості.

І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь

«Сито», за словами підприємця, працює вже кілька місяців. Тут періодично має з’являтися щось нове, особливо в плані асортименту. А ще для пекарні дуже важливий вибір борошна. І тут знайшли саме таке, яке в готових виробах формує своєрідний смак.

— Сам люблю свіжу випічку. Раніше шукав, де можна випити смачної кави чи чаю, але обов’язково зі свіжою випічкою. Коли тільки розпочинали, було лише сорок оплачених чеків, а за два місяці їхня кількість зросла до сотні з лишком, з’являються постійні клієнти. Зараз розширюємо зал, де можуть зручно розташуватися до двадцяти осіб. Колишній власник використовував цей простір як підсобне приміщення, ми ж замовили меблі й незабаром урочисто відкриємо оновлений заклад, — з гордістю ділиться планами Олександр.

— Підтримка малого бізнесу з боку служби зайнятості ефективна?

— Ми з дружиною беремо участь в одному з міжнародних проєктів, спрямованих на навчання підприємців. Лектори розповідають, як вести бізнес. Я запитую в однієї з них, доктора наук, чи має власний? Каже, що ні. Але як можна вчити лише основам теорії? Зовсім інша історія з центром зайнятості. Тут ми вивчали ази того, з чим стикаємося щодня, а викладали в Одесі саме ті люди, які мають власний бізнес. Триває спілкування з тими, кому ці фахівці допомогли стати на ноги. І на майбутнє хотів би, щоб з підприємцями-початківцями у службі зайнятості проводили роз’яснювальну роботу, ділилися досвідом саме ті люди, які мають бізнес-досвід, спробували з нуля розвинути власну ідею. Варто прислухатися до досвідчених практиків: якщо справа не просувається, слід змінити стратегію, спробувати щось інше, нову стежку протоптати й не зациклюватися на одному. Як кажуть, можливо, це не твоє. У мене так було з фермерством, і я вчасно зміг перелаштуватися і не зневіритися у власних силах.

…Із побратимом, який працював у Волновасі, Олександр часто спілкується телефоном. Раніше ділилися досвідом і навіть обладнанням. Щоправда, за сімейними обставинами той недавно закрив власну справу й повернувся у військо захищати Україну. Але й зараз двоє друзів обговорюють нові ідеї в нових для них сферах бізнесу. До «Сита» на каву й смачну випічку незабаром обов’язково приїдуть усі, з ким Олександра звела доля на життєвому шляху, зокрема  друзі та воєнні побратими. Для багатьох із них дорога до успішного підприємництва може стати прикладом, як адаптуватися в мирному житті, знайти те, що до душі.