ОРІЄНТИРИ

На Хмельниччині правильно визначили точки докладання сил: аграрним у повному сенсі цього слова можна назвати лише той район, де є потужне тваринництво

Хоч би що хто казав про Юрія Кучерявого, мовляв, і занадто беручкий до справи, і, можливо, трохи жорсткий для  керівника середньої управлінської ланки, якою є райдержадміністрація, та чого не відбереш у нашого героя, то це впертості в досягненні поставленої мети: повернути Дунаєвеччині  славу першого з-поміж інших у сільськогосподарському комплексі області краю. Та чи можливо це нині, коли багато хто схильний власну безпорадність, невміння чи небажання брати відповідальність на свої плечі узвичаєно списувати на погоду, природу чи повінь в… Австралії? Спробуємо дослідити це питання.

Мало хотіти, треба попотіти

Земля на крайньому півдні Поділля ніби Богом створена для хліборобства. Тож не дарма всілякі вороженьки за минулі тисячоліття, як-от свого часу воїни Александра Македонського, ходили сюди не просто у військові театри погратися, а з конкретною метою: поповнити власні продовольчі запаси зерном, м’ясом, плодами, вином тощо.

У ближчі до нас часи місцеві аграрії дивували колег  та заїжджих столичних гостей то «королевою полів» кукурудзою з двома-трьома качанами, то більшим ніж 80 центнерів з гектара урожаями збіжжя, чи цукровими коренями, декотрі з яких в дощовий рік і підняти буває важко.

Певна річ, результати господарювання на землі немалою мірою залежать від рівня управління галуззю. У Дунаєвецькому районі його певною мірою можна порівняти з тутешнім рельєфом. Він то стрімко піднімається вгору, то круто опускається долу.

Ось і в районному керівному кабінеті, де авторові  за останні два десятиліття довелося бувати неодноразово, досвідченого господарника, який не був наділений мистецтвом переконувати інших, бувало, змінював або зовсім випадковий чоловік, або скоріше політичний функціонер. І тоді замість  злагодженої роботи розпочиналися кількагодинні політичні пристрасті, вибори-перевибори.

Юрія Кучерявого призначили на посаду голови  Дунаєвецької райдержадміністрації  майже півтора року тому. І хоча  виріс на цій землі і став професійним управлінцем,  нинішню   діяльність розпочав з глибинного вивчення всієї сукупності  місцевих проблем, що накопичилися не за одне десятиліття. Згодом спільно зі своєю командою (в якій, до її честі, молодість — не завада  професіоналізму) визначив пріоритети. І з тієї хвилини розпочався зовсім інший відлік часу — не слів, а справ.

Поле не надуриш

Хороший агроном з першого погляду оцінить ниву, яка забула, що таке органіка, швидко вирізнить з-поміж інших занедбану поганими господарями ділянку, звідки намарне чекати доброго врожаю. 

— На жаль, попередники, оперуючи  і об’єктивними, і суб’єктивними причинами, помітно занехаяли сільське господарство, — каже Юрій Володимирович. — Тож нині доводиться землю лікувати, передусім закислені грунти.  Ще торік 26 тис. гектарів ріллі  не оброблялося. Цьогоріч нам вдалося підняти 12 тис. новітньої цілини. Справді дорогою ціною, та ми це зробили! А наступного року, гадаю,  недоглянутої землі сільськогосподарського призначення в районі не залишиться.

Загалом же вдалося повернути до життя 15 тисяч гектарів, — продовжує співрозмовник, — окрім ріллі, ми впорядкували садки, ягідники, на зміну старим деревам висаджуємо нові високоврожайні сорти. Щоправда, механізм використання земель сільськогосподарського призначення ще далекий від ідеалу. Тому, вивчивши засади проекту земельної реформи, вважаю перспективним створення державного банку землі. Приміром, у нашому районі вже зараз нараховується до трьох тисяч невитребуваних земельних паїв — що з ними робити? Буде державна земельна агенція, через яку такі ділянки віднаходитимуть ефективного господаря.

Шашлик із «золотої» свинини

Цю історію розповів заступник голови райдержадміністрації з питань АПК Сергій Сковер. Поїхали місцеві фермери до столиці на агротехнічну виставку, зголодніли і вирішили пообідати. Та київські ціни швидко відбили в них охоту попоїсти: з’ясувалося, що кілограм смаженого м’яса у кафе коштує… 600 гривень. «Це ж як так виходить, — здивувалися дунаєвецькі селяни, — коли ми виробляємо м’ясо вищої категорії і реалізовуємо його по 14 гривень 50 копійок?!»

Жарти жартами, а  без власної тваринницької галузі не може  обійтися вітчизняне сільське господарство. На Дунаєвеччині це також зрозуміли не відразу. За останній рік тут започаткували нові і відновили старі фермерські господарства — про потребу цього говорив під час поїздки до області міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк.

 — Виділяючи фермерам (а їх сьогодні в районі майже 100) 400 га і більше землі,  — каже Юрій Кучерявий, — ми обов’язково обумовлюємо, що господарство займатиметься тваринництвом, утримуватиме не менше 200 корів, а ще краще налагодить замкнений цикл поле — ферма — переробка — споживач. Хороший приклад такого господарювання можна побачити у фермерському господарстві «Євроінвест», що в селі Міцівці, де за рік інвестори і зернові виростили, і реконструювали тваринницькі ферми, розвивають молочне скотарство, відгодовують ВРХ та  облаштували цех переробки м’ясної продукції.

Бажаючих скупити земельні паї за безцінь, каже керівник, у нас не бракує, а серйозно докласти рук до сільгоспвиробництва небагато хто береться. На щастя,  місцева влада таких відразу впізнає, як було в Лошківцях. Натомість привертає людей серйозних, зокрема й іноземних  інвесторів: у Городиському нині  розвитком свинарства опікується українсько-польське підприємство.

Сьогодні в районі вже нараховується 3,5 тис. голів ВРХ (з них 1500 дійних корів) і 7 тис. свиней. Певна річ, це ще не ті рубежі,  які були раніше, та відновлення тваринницької галузі розпочалося. Робочі місця, зайнятість сільського населення, а від молока ще й жива копійка щодня, органічні добрива для поля — все це складові організаторської роботи команди Юрія Кучерявого. А з позиції державницької — надії, що вартість смаженого м’яса в столиці зрештою не буде відлякувати кількома нулями селянина, котрий продає його  лише за 14 гривень.

Як податківці виробників не розгледіли

90 відсотків виробництва м’яса птиці в Дунаєвецькому районі  забезпечують два підприємства. Одне з них — «Подільський бройлер» розмістилося на колишніх тваринницьких фермах села Воробіївка. Хороше було господарство, та, на жаль, втратило перспективу, тож і розібрали його по цеглинах. І тоді місцевий підприємець, добрий, вдумливий господар Руслан Петльований, що орендував у земляків 3 тис. га в чотирьох довколишніх селах,  взявся за виробництво курятини. 

Розпочинати довелося з напіврозібраних стін, які вже важко було  назвати майновими паями. Після реконструкції тут з’явилися сучасні пташники, в яких щороку вирощують до  2 млн голів птиці. Запорука її якості та безпечності — місцеві корми, з вирощених на довколишніх ланах зернових. Після такої їжі курчата  (а одноденний молодняк сюди завозять із Чехії,  раціон розробляють за допомогою комп’ютера), ростуть без будь-яких стимуляторів.

Тому  продукція подолян вигідно може конкурувати із заморською, зокрема горезвісними «ніжками Буша». Виявляється, останні — не просто бренд: добитися такої вгодованості саме цієї частини тушки, як розповідають очевидці, можна лише завдяки, якщо можна так сказати, нелюдським умовам вирощування птиці, штучно стимулюючи її пришвидшений ріст.

Окрім птахівництва, в цьому  господарстві розвивають і свинарство, утримуючи чотири тисячі голів свиней  породи українська м’ясна. Та вирощування бройлерів навіть за кризових умов   дає 5-10 %  рентабельності, а от свинина — лише нульову. Певно,  вітчизняні управлінці АПК мають проаналізувати такий стан справ. І не лише  задля підтримки власного товаровиробника, а передусім відповідаючи перед суспільством за продовольчу безпеку: те, що на столичних ринках меткі перекупки видають за «власне», найчастіше є контрабандою, яка не витримує жодних споживчих та санітарних норм.

А ще бажано, аби і в  податковій службі перестали підозріло вбачати у своїх селянах «транзитерів» без роду і племені. Як про це іноді заявляють обласні інспектори Руслану Петльованому, дорікаючи, що племінних курчат завозить. Адже все подальше годування пухнастих жовтих крихіток проходить на українській землі, виробленими тут кормами, руками  місцевих селян, під наглядом і контролем наших дипломованих фахівців, у господарстві, яке справно сплачує всі податки в тутешню казну, допомагає розв’язувати численні соціальні проблеми кількох сільських громад. То який же це, з дозволу запитати, транзит?!

Козацька марка

Галина Босакевич, зоотехнік з 30-річним стажем, кавалер ордена княгині Ольги, все знає про корів, яким присвятила  більшу частину свого життя. З  неприхованою гордістю  показуючи племінних тварин з європейським  родоводом,  розказує, що   кожного дня  вони дають по 19 літрів молока, а його жирність становить 3,9 - 4,1 відсотка.

У товаристві «Козацька долина», яке і в минулі часи, й впродовж 20-ліття незалежності було і залишається нині сільськогосподарською візитівкою Хмельниччини,  сьогодні 539 дійних корів. Закупівельники стають у чергу, щоб першими забрати це біле золото, якого славні спадкоємці  подільських козаків виробляють 10 тонн щоднини.

Ферми тут міцні, будувалися на віки, то й нікому на думку не спало розбирати їх на цеглу. Як жартує голова Дунаєвецької райдержадміністрації Юрій Кучерявий, сюди варто возити  вітчизняних і зарубіжних туристів, яким симпатична привітна доярка Оксана Кузяк розповість, що за травень отримала п’ять тисяч гривень зарплати, а в червні планує перевершити  минуломісячний рекорд свого колеги-дояра Олександра Рибака, який заробив сім тисяч. Щоб потішити сім’ю таким солідним заробітком, він щодня надоює понад тонну молока!

А ще було б непогано,  щоб прізвище керівника ТОВ «Козацька долина» Віталія Загороднього таки було вписане золотими літерами у  список Героїв України від Хмельниччини. Про гідне поцінування свого багаторічного керівника  уклінно просили передати  через нашу газету державному  керівництву жителі красивого і заможного села Вихрівка.  Зокрема і за високі досягнення в тваринництві, котре, як видно з нашої розповіді, не лише в цьому селі, а й загалом у Дунаєвецькому районі сьогодні знову на висоті.