Доктор філологічних наук, професор
Іван БОНДАРЕНКО

У нас багато спільного: українські козаки схожі на японських самураїв, майже водночас з вишневими садками розквітає сакура і пережиті лише нашими народами атомні трагедії...

Вже два тижні борються з викликами Природи і недосконалістю створеного людиною мужні японці - весь світ побачив приклад самовідданості й організованості. При цьому не зафіксовано жодного випадку мародерства, а власникам магазинів, полиці яких спустошуються протягом години, і на думку не спадає підвищувати ціни. Пояснити чому відбувається саме так, ми попросили людину, яка майже десять років жила в Японії, викладала там українську мову і вивчала культуру японського народу.

- Іване Петровичу, багатьом не зрозуміло, чому самі японці так стримано реагують на події? Дехто навіть звинувачує їх у бездуховності, технократизмі...

- Про це мене нині запитують досить часто. Колеги, знайомі, небайдужі цікавляться, що ж воно за нація така - японці. Та й сам, маючи змогу переглядати різні канали телебачення, ловлю себе на думці, що ми, європейці, переживаємо значно більше.

А відповідь проста. Хоч як би прикро це звучало, людина звикає до всього. І до хорошого, і до поганого. І японці, на жаль, звикли до таких подій. У їхній історії було багато страхітливих землетрусів. Зокрема, в Токіо у 1923 році стався землетрус, внаслідок якого загинуло понад сто тисяч людей. Щоправда, більше не від самого землетрусу, а від пожеж, які почалися одразу після поштовху: будинки були здебільшого дерев'яні, водогін зруйнований і люди згоряли живцем за лічені хвилини.

Приховувати емоції для японця звична річ. Вони справді вважають, що змушувати людину поділяти смуток за чиєсь горе неправильно. Варто також враховувати, що японці переважно буддисти, які набагато спокійніше ставляться до смерті, ніж представники інших вірувань. У них після смерті життя не закінчується. Це - лише перевтілення, реінкарнація. І стражденним праведникам у наступному житті обіцяна краща доля, краща карма. Тож психологічно вони більше готові до будь-яких катаклізмів, ніж ми з вами. Навіть якщо, не дай Боже, там стануться витоки зовні отих переплавлених твелів, обсяг ядерного палива, яке знаходиться у всіх чотирьох реакторах, що постраждали, менший ніж у нас в Чорнобилі і закопано у них набагато глибше. На жаль, зараженої зони не уникнути, але, гадаю, вона буде значно менша і справляться вони з цим швидше.

І нарешті останнє, оптимістичне спостереження - японці дуже згуртована нація. Хоч як дивно, але такі проблеми дають поштовх розвитку економіки. Щоб відбудувати зруйноване, вони вкладатимуть бюджетні кошти в розвиток інфраструктури, А це робочі місця, замовлення для металургійних заводів і підприємств будівельної індустріїї. Згадаймо хоча б, як після Другої світової війни країна була повністю зруйнована. А вже наприкінці п'ятдесятих років вони почали експортувати чудові транзистори на весь світ, потім автомобілі.

- Та й з Чорнобиля зробили більше висновків, ніж Україна.

- Так. До речі, саме Японія найбільше і фінансово, і гуманітарно допомогла нашій країні у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи. Не секрет, що медичне обладнання, яке зараз працює у лікарнях довкола тридцятикілометрової зони - переважно японське, тут були японські лікарі, сюди надійшли швидкі допомоги і ліки. Звісно, вони, переживши Хіросіму і Нагасакі, розуміли весь трагізм ситуації. А ще, знаючи наскільки небезпечно бути непідготовленим до таких трагедій, коли не знаєш чим лікувати хвороби, викликані радіацією, вони не лише допомагали, а й досліджували. Впевнений, вони набралися досвіду, який зараз дуже допоможе зменшити можливі наслідки аварії.

Більш того, якщо в Україні під час Чорнобиля людей часто наражали на небезпеку, не пояснюючи, що їх чекає, то в Японії вчасно інформують і евакуюють людей.

На жаль, там вже є вражені радіацією, кілька людей померло. Але мужньо працюють п'ятдесят добровольців, які першого ж дня, коли сталася аварія на АЕС, заявили, що готові віддати своє життя, аби врятувати народ і мінімізувати наслідки трагедії. І це теж певною мірою характеризує японську націю. Певен, там вистачить добровольців, готових віддати життя за те, щоб врятувати інших людей. При цьому ніякого дешевого героїзму і ніяких орденів, медалей, пільг вони ні від кого не чекають.

- Ваші студенти зараз перебувають на стажуванні в Японії. Чи є якась загроза їхньому життю, здоров'ю?

- Щороку з японського відділення ми відправляємо на річне мовне стажуваня кількох кращих студентів. Зараз четверо з них неподалік епіцентру подій. Троє в університеті Цукуба - це за сто вісімдесят кілометрів від Фукусіми, один в університеті Васида - це поблизу Токіо. 11 березня увечері зв'язався з ними вперше через інтернет, потім спілкувалися телефоном. Студенти з Цукубського університету підтвердили, що з ними все гаразд. Радіації немає, бо японці про це інформують дуже оперативно. Єдине, що там землетрус теж залишив в свій слід: зруйнована частина приміщень і періодично вимикають світло.

Решта студентів загалом знаходяться в районі Осаки, Інари, Кіото - там ситуація спокійна.

- А що кажуть знайомі і друзі з Японії з якими Ви зараз спілкуєтесь?

- Один з моїх друзів професор, з яким разом укладали українсько-японський словник, на мою пропозицію в разі небезпеки, разом з родиною пожити у нас, відповів жартома: дякую, що, рятуючи від Фукусіми, запрошуєте до Чорнобиля. Він, звісно, був у нас і знає, що все давно нормально.

- Кажуть, нам посилається рівно стільки випробувань, скільки ми можемо витримати. А як би ви відповіли на запитання "За що?" За які гріхи японцям таке лихо?

- Японці досить щаслива в економічному сенсі нація, вони справді живуть у двадцять першому столітті, мають багатющу культуру, природа у них дивна. Я багато їздив світом, але мальовничішої країни не бачив: гори, ріки, ліси, безліч храмів. І ця природа, напрочуд дивна і красива, посилає землетруси, повені, цунамі, тайфуни. Може справді, Бог кого любить, того й карає. Адже є країни, які віками ходять у середнячках і чогось надзвичайного в них також не трапляється.

Випробування цементують націю. Упевнений, що за рік-два від руйнувань, завданих цим землетрусом і цунамі, не лишиться й сліду. Як у Кобе через три роки я не побачив наслідків того руйнівного землетрусу, свідком якого був у 1995 році. Дай Боже тільки, щоб радіаційне ураження було якомога меншим, бо там не все залежить від людей.

- Ви - відомий дослідник і талановитий перекладач японської поезії. Спробуйте охарактеризувати нинішню ситуацію віршем...

- Займаюсь перекладами японської поезії вже давно. Знаєте, деякі вірші важко зрозуміти, не будучи знайомим з ментальністю японців, але є речі зрозумілі кожному. Був такий поет Рьокан (1758-1831), монах дзен-буддист, філософ, якого часто порівнюють з Григорієм Сковородою. Жив у горах, у курені. Який там у нього був скарб? Але якось і його обікрали. Він написав таке:

Украв усе
З моєї хатки злодій,
Але залишив місяць у вікні.

Тобто злодій не зміг вкрасти найдорожче.

Так і всі японці. Стався землетрус, страшна трагедія, тисячі загиблих, велика руйнація. Але Японія залишається, японський народ залишається, місяць над Японією як сяяв ночами, так і сяє. І Сонце, яке є символом Японії, як сходило тут, так і сходитиме ще довго.

ДOСЬЄ "УК"

Іван БОНДАРЕНКО. Народився 6 жовтня 1955 року у селищі Короп на Чернігівщині. У 1978 р. закінчив Петербурзький (Ленінградський) університет, аспірантуру(1987р.) та докторантуру (1999р.) Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова. Український мовознавець, перекладач, завідувач кафедри китайської, корейської та японської філології, заступник директора Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка. Автор чи співавтор понад 200 наукових праць.