Перспективи розвитку одного з найбільш високотехнологічних та перспективних секторів вітчизняної економіки — енергетичного машинобудування — залишаються нез’ясованими. Лобіюючи інтереси власних корпорацій, Європейський Союз вимагає скасувати в Україні законодавчу вимогу використовувати вітчизняні комплектуючі при будівництві станцій для виробництва «зеленої» енергії. Це на руку також азіатським компаніям, які домінують на ринках відновлюваної енергетики завдяки демпінговим цінам на свою продукцію. Експерти переконані: у разі ухвалення такого рішення на галузь чекає занепад.
Локалізація ринків
Багатомільйонні інвестиції, інноваційні розробки, чи не найшвидші в світі темпи зростання потужностей галузі альтернативної енергетики — все це наслідки стимулювання, що його було запроваджено ще 2009 року Законом «Про електроенергетику», зокрема положеннями про «зелений» тариф. За це рішення проголосувало тоді 415 народних депутатів, підтримали всі політичні фракції. Чи багато було в історії української Верховної Ради таких узгоджених та згуртованих рішень? Одне з ключових пунктів документа — питання локалізації виробництва: аби отримати право продавати електроенергію за пільговими ставками, компанії, що почали роботу після 1 січня 2012 року, мають використовувати українські складові, послуги вітчизняних будівельників тощо. Щодалі умови стають жорсткішими. Із 2014-го українська складова в «альтернативних» потужностях має становити уже 50%.
Такі правила — розповсюджена і заохочувальна світова практика. Заходи, спрямовані на локалізацію виробництва обладнання для відновлюваної енергетики, працюють у Канаді, Італії, Франції, Росії, Казахстані, Саудівській Аравії. У Китаї і Японії таких норм немає, але є інші, що захищають внутрішні ринки: побудувати станцію й отримати там «зелений» тариф неможливо, якщо це не місцева компанія.
Маючи умови локалізації, світові виробники можуть уже не імпортувати в країну готові вироби, а створити потужності для продукування їх на місці. Це сприяє збільшенню податкових відрахувань, створенню нових і, що важливо, висококваліфікованих робочих місць, розвитку прикладної науки й освіти, впровадженню інноваційних технологій.
Прикладів успішної локалізації в Україні вже багато. Приміром, німецький Fuhrlaender два роки тому налагодив виробництво вітрогенераторів мегаватного класу на потужностях Краматорського заводу важкого верстатобудування. Один з найбільших світових виробників обладнання для вітроенергетики — данська Vestas — також вивчає можливість розміщення в Україні виробництва комплектуючих для вітротурбін. Завод напівпровідників у Запоріжжі відновив виробництво полікремнію, який є базовою сировиною для фотоелектричних модулів. Торік американська компанія Progeny Solar запустила лінію зі збирання таких модулів у Львівській області. Концерн AEG у 2012 році локалізував в Україні виготовлення інверторного обладнання для сонячних електростанцій. А українським компаніям норма місцевої складової відкрила нові горизонти і створила попит на продукцію. Наприклад, київські компанії «Квазар» та Pillar, а також «Пролог Семікор», які виробляють сонячні модулі зливків та платини, переорієнтовуються із західних ринків на український. Деякі вітчизняні компанії налагодили виробництво систем кріплення для фотоелектричних модулів. Сумське НВО ім. Фрунзе, «Турбоатом», «Електронмаш» та ще десятки підприємств тепер мають замовлення і працюють у тому числі завдяки розвитку відновлюваної енергетики.
Цікавий факт. Одне робоче місце у фотовольтаїці (сонячній енергетиці), за підрахунками експертів, створює 5—8 робочих місць у суміжних виробництвах! Нині в сфері відновлюваної енергетики України та в суміжних бізнесах створено понад 15 тисяч робочих місць (за даними АПЕУ).
— Ми зацікавлені як у тих інвесторах, котрі налагоджують в Україні виробництво обладнання для відновлюваної енергетики, так і в тих, які будують електростанції на джерелах, що поновлюються, щоб досягти мети щодо збільшення частки відновлюваних джерел енергії в енергобалансі до 11% до 2020 року, — каже заступник голови Держагентства з енергоефективності та енергозбереження Сергій Дубовик.
— Що більше такого обладнання вироблятимуть всередині країни, то менше ми його імпортуватимемо. А значить, знижуватиметься негативний вплив на торговельний баланс, тиск на національну валюту, — додає співголова Фонду енергетичних стратегій Дмитро Маруніч.
Для нашої країни виробництво матеріалів та обладнання для відновлюваної енергетики може стати однією з основних точок зростання вітчизняної економіки в найближчі десятиліття. Воно дасть змогу модернізувати і завантажити вже створені виробничі потужності, забезпечити роботою суміжні галузі, перехід від сировинної до високотехнологічної моделі розвитку, випускати продукцію з високою доданою вартістю, кажуть експерти.
.jpg)
Європейська перепона
Проте на заваді подальшому зростанню можуть стати вимоги Єврокомісії. Тамтешні чиновники прагнуть домогтися скасування правила місцевої складової, щоб збільшити обсяги експорту продукції на перспективний український ринок і таким чином завантажити власні виробництва.
Світова тенденція полягає в тому, що пропозиція обладнання для альтернативної енергетики вже давно перевищує попит. Потенціал українського ринку дуже високий, і цей ринок очікує зростання і в подальші роки, бо Україна взяла за стратегічну мету значно збільшити частку екологічно чистої відновлюваної енергетики (нині вона становить лише близько 1%). Проте використання обладнання за рахунок чистого імпорту і скасування правила місцевої складової може призвести до того, що одна з найбільш перспективних галузей вітчизняної економіки — енергетичне машинобудування — опиниться на межі занепаду. Це зупинить іноземні інвестиції у створення нових підприємств, а також змусить закрити наявні, оскільки їхня продукція більше не буде потрібна.
Як свідчить сумний досвід Європи, ключовими конкурентами для українських компаній стануть китайські підприємства. «За даними Єврокомісії, китайські компанії масово використовують демпінгові ціни на «сонячну» продукцію. І цей демпінг становить 88%. Мета одна: усунути конкурентів з цього ринку, аби потім на ньому панувати. В Європі значною мірою виробництва галузі сонячної енергетики вже знищено», — зауважує керівник українського бізнесу групи Pillar Ілля Зінченко.
При цьому відкритість ринку призведе до перенасичення «зеленими» станціями, що несе ризики для енергосистеми. «Достатньо поглянути на приклад Іспанії та Чехії, де «зелені» тарифи запровадили без правила місцевої складової. За рік там встановлювали потужності, що в 5—10 разів перевищують розрахунки уряду. Владі довелося заднім числом переглядати в бік зменшення «зелені» тарифи для вже працюючих електростанцій. Це підірвало довіру до тих ринків», — додає Ілля Зінченко.
З іншого боку, є й досвід Росії, де запроваджено локалізацію на рівні 70% (з 2016 року), що істотно гальмуватиме розвиток альтернативної енергетики загалом, бо цей показник є майже недосяжним на сьогоднішньому рівні розвитку російської промисловості.
Для того рівня розвитку, на якому нині перебуває український ринок виробництва обладнання та комплектуючих до відновлюваної енергетики, потрібно зберегти частку місцевої складової на рівні 30%, вважає Сергій Дубовик. «Головне — баланс між інтересами інвесторів, які вкладають у розвиток відновлюваної енергетики, та інтересами інвесторів, які розвивають виробництво обладнання. Це оптимальне для держави рішення, ми таку лінію і проводимо», — запевнив представник Держенергоефективності. — «Я від жодного інвестора не чув, що він не справляється з 30-відсотковою вимогою щодо локалізації, від жодного».
Тому держава повинна збалансувати інтереси всіх сторін, аби не допустити ані занепаду, ані надбурхливого зростання цієї галузі, дбаючи в першу чергу про підтримку національного виробника.
Ми в Google+