Нині це питання найгостріше для Федерації професійних спілок України, які використовують таке майно для виконання своїх статутних і законодавчо визначених завдань і повноважень. І не тому, що існує якась проблема із законодавчою неврегульованістю статусу майна професійних спілок. Навпаки, на думку профспілок, це питання повністю врегульовано відповідними актами законодавства. Але дехто вважає його остаточно не вирішеним, і це призводить до численних судових спорів, пов’язаних із захистом права власності та інших майнових прав профспілок.

Від радянських часів до сучасності

Структура і статус профспілкових організацій СРСР та УРСР мала такий вигляд: професійні спілки СРСР та Центральна рада з туризму та екскурсій мали загальносоюзний статус; професійні спілки УРСР, Українська республіканська рада професійних спілок (до 1948-го — Всеукраїнська рада професійних спілок), Українська республіканська рада з туризму та екскурсій, республіканські органи управління виробничо-галузевих професійних спілок та галузеві республіканські комітети мали республіканський статус; республіканські, крайові (обласні) ради профспілок, крайові, обласні, дорожні, територіальні, басейнові, окружні, міські і районні комітети та Київська міська рада профспілок мали регіональний статус; первинні профспілкові організації, фабричні, заводські місцеві комітети та профорганізатори мали місцевий статус.

Тобто загальносоюзний статус мали тільки професійні спілки СРСР та їх органи управління. Профспілки УРСР мали статус республіканський і не належали до загальносоюзних громадських організацій.

У жовтні 1990 року XV з’їзд профспілок УРСР за рішенням делегатів було перетворено на I установчий з’їзд незалежних профспілок України, на якому було ухвалено Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України та проголошено незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР, відмову від діяльності відповідно до Статуту профспілок СРСР. На з’їзді було визначено, що Рада Федерації незалежних профспілок України — правонаступник Укрпрофради, а основні фонди, майно, які належали Укрпрофраді, становлять власність федерації й охороняються законом.

Як поділили майно профспілок СРСР

27 жовтня 1990 р. XIX з’їзд профспілок СРСР ухвалив постанову, згідно з якою профспілкові об’єкти — єдина власність профспілок СРСР, правонаступником власності якої є Всезагальна конфедерація профспілок СРСР. Президія ради загальної конфедерації профспілок СРСР 18 листопада 1990 р. підписала договір про закріплення прав володіння, користування і розпорядження профспілковим майном, згідно з яким Федерації незалежних профспілок України було передано права володіння, користування і розпорядження профспілковим майном, яке перебувало на території України і належало ВЦРПС та її правонаступникові — загальній конфедерації праці (ЗКП).

Постановою ради Фонду профспілкового майна ЗКП від 16 січня 1992 р. права Федерації незалежних профспілок України з володіння, користування і розпорядження профспілковим майном було підтверджено.

21 листопада 1992 р. Федерацію незалежних профспілок України було перейменовано у Федерацію професійних спілок України.

Отже, на початок 1992-го, до ухвалення Верховною Радою України відповідних постанов та створення Фонду державного майна України, фактично відбулось остаточне юридичне врегулювання статусу та розмежування належності майна профспілкових організацій, а саме: все майно, розташоване на території України, незалежно від перебування його у віданні профспілкових органів СРСР або Української СРСР чи інших союзних республік, перейшло у власність профспілок України.

Яка доля іншого майна СРСР

Оскільки до проголошення державної незалежності України існувала загальна проблема необхідності врегулювання статусу майна, розташованого на території України, зокрема центрального підпорядкування державним органам колишнього СРСР, постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 р. №506-XII «Про захист суверенних прав власності Української РСР» було встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності й власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління. Тобто мораторій стосувався лише державного майна, а обмеження на прийняття рішень поширювалося на органи державної влади і управління.

Із проголошенням незалежності України весь економічний, науковий і технічний потенціал, розміщений на її території, став державною власністю України. Згідно з указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 р. №1452-XII «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території нашої країни (тобто тих, які перебували у віданні міністерств і відомств СРСР), визнано державною власністю України.

Чинність цих законодавчих актів не було поширено на майно загальносоюзних громадських організацій (спортивні товариства, творчі спілки, ДТСААФ та інші). Верховна Рада України, яка не мала повноважень щодо націоналізації або конфіскації майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, розташованого на території України, ухвалила такі рішення: для збереження такого майна (до визначення відповідних правонаступників) передати тимчасово майно зазначених організацій, що перебувало у віданні їх центральних органів, Фонду державного майна (постанова від 10 квітня 1992 р. №2268-XII); у зв’язку із законодавчою невизначеністю (станом на лютий 1994 року) правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій тимчасово, до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна таких організацій, зазначене майно є загальнодержавною власністю (постанова від 4 лютого 1994 р. №3943-XII). Пунктом 2 цієї постанови було доручено Кабінету Міністрів визначити органи управління майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення його правонаступників.

Відповідно до цих постанов Верховної Ради України, держава в особі Фонду державного майна та МОН, Міноборони, Мінмолодьспорту і Мінекономіки (постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 р. №18) стала тимчасовим власником лише майна загальносоюзних громадських організацій, на яке поширювалася юрисдикція відповідних органів загальносоюзних громадських організацій.

Ухвалена в подальшому постанова Верховної Ради України від 1 листопада 1996 р. №461/96-ВР (в редакції постанови від 18 лютого 1997 р. №71/97-ВР) «Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», яка доручала проведення інвентаризації майна загальносоюзних громадських організацій, не стосувалася майна профспілкових організацій. У розпорядженні Президента України від 24 травня 1996 р. №123/96-рп порушено питання лише щодо необхідності законодавчого визначення суб’єктів права власності майна колишніх ДТСААФ СРСР і ДТСААФ Української РСР.

Отже, і фактично, і юридично профспілки були і залишаються власниками майна, яке перебувало в їхньому віданні ще з радянських часів.

Реалії — судові баталії

Із 2011 року в провадженні господарських судів з’явилася нова категорія справ за позовами органів прокуратури в інтересах держави в особі Фонду держмайна до суб’єктів господарювання, створених за участі Федерації професійних спілок, про визнання права власності за державою на майнові профспілкові об’єкти, витребування майна із незаконного володіння. Органи прокуратури різних рівнів подали близько 200 позовів в різних регіонах України. За каденції зазначених осіб за державою в особі Фонду державного майна рішеннями господарських судів було визнано право власності на 40 майнових об’єктів, які належали профспілкам.

На жаль, не відбулося жодних змін і після Революції гідності. Тільки за період судової кампанії, ініційованої органами прокуратури з 2011 року в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, за рішенням відповідних судів профспілки позбавлено права власності на понад 70 належних їм об’єктів.

Як свідчать підсумки аналізу відповідних судових справ, суди не брали до уваги історичний аспект формування незалежних професійних спілок України. У рішенні Вищого господарського суду від 19 лютого 2015 року було прямо вказано відповідним судам на необхідність ретроспективного дослідження питань реорганізації профспілкових організацій СРСР та утворення Федерації незалежних профспілок України. Однак це питання суди належно не досліджували. Суди, які винесли відповідні рішення, не врахували, що майно, яке було у володінні загальносоюзних організацій, на підставі актів законодавства України стало державною власністю лише тимчасово. Тобто у рішеннях судів стосовно майна профспілкових організацій мало б зазначатися, що майно, яке вилучається або щодо якого приймається інше рішення, передається у державну власність до остаточного вирішення питання щодо його належного власника (в контексті законодавчого визначення відповідного правонаступника загальносоюзної громадської організації).

Позбавлення профспілок об’єк­тів майна, необхідних для здійснення статутної діяльності, — грубе порушення Конвенції Міжнародної організації праці №87 «Про свободу асоціації і право на об’єднання» до України, яка її ратифікувала. До України як держави можуть вжити суворі санкції аж до позбавлення торговельних преференцій.

Законодавчі пропозиції як механізм захисту

З огляду на те що на сьогодні постанови Верховної Ради 1992 і 1994 років залишаються чинними, а щодо майна професійних спілок у судах України перебуває значна кількість судових справ, має місце неодно­значність судової практики, є рішення судів, якими профспілки позбавлені права власності на належне їх майно, існує нагальна потреба остаточно законодавчо врегулювати питання визначення права власності та інших майнових прав на майно профспілкових організацій.

А саме: внести на розгляд Верховної Ради проект закону «Про внесення змін до статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Такий законопроект нещодавно розробили фахівці Федерації професійних спілок України. Він ґрунтується на принципі забезпечення додержання однакових прав професійних спілок порівняно з деякими іншими громадськими організаціями, а саме творчими спілками й Укоопспілкою в питанні врегулювання права власності на їхнє майно (це було зроблено в законодавчому або судовому порядку). Адже професійні спілки не можуть мати дискримінаційні умови порівняно з іншими громадськими організаціями, а тому не повинні проходити процедури додаткової оцінки щодо наявності у них права власності на майно, зокрема залежно від джерел фінансування відповідних об’єктів.

Завдання та зміст законопроекту

Проект цього закону пропонує доповнити статтю 34, якою передбачити, що профспілки, їх об’єднання є власниками майна профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, набутого до 24 серпня 1991 року за рахунок власних коштів, майна, розташованого на території України і переданого їм у власність, відання, володіння або користування за рішенням органів державної влади, інших державних органів колишнього Союзу РСР та Української РСР, а також майна юридичних осіб, створених відповідно до законодавства за участю профспілок, їх об’єднань.

Чинною редакцією статті 34 закону передбачено можливість передачі державними органами й органами місцевого самоврядування у власність професійних спілок, їх об’єднань коштів та іншого майна. Крім того, частиною першою статті 24 Закону України «Про громадські об’єднання» встановлено, що громадське об’єднання зі статусом юридичної особи для виконання статутної мети (цілей) має право володіти, користуватися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане такому громадському об’єднанню, зокрема державою. Тобто доповнення статті 34 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» відповідними положеннями з одного боку узгоджується з чинними законодавчими актами України, з іншого — забезпечують у повному обсязі реалізацію положень постанов Верховної Ради України 1992 і 1994 років. Законопроект також пропонує врегулювати питання подальшого використання майна, що належало профспілкам, їхнім об’єднанням, але за рішенням відповідних судів визнано державною власністю.

Залишається сподіватися, що правові позиції й підходи, запропоновані профспілками, дадуть змогу цивілізовано вирішити наболіле питання.

Григорій ОСОВИЙ,
голова Федерації професійних спілок України,
почесний доктор соціальних наук Академії праці,
соціальних відносин і туризму

Павло КОНДИК,
заступник Міністра Кабінету Міністрів України,
керівник юридичного підрозділу Секретаріату
Кабінету Міністрів України (2005— 2015),
заслужений юрист України