Інтелігентного виду бабуся була категорично налаштована відстоювати свої інтереси з кухонною сокиркою в руках. Її сусіди — без сокир, але діяли не менш рішуче. Днями кияни вийшли на захист Сирецького гаю від забудови. Невже більше ніде споруджувати багатоповерхівки, що замахнулися на зелені насадження, дитячі майданчики, пісочниці, де граються малята? 

«А що ж, такий попит на квартири! Людям же треба десь жити, тому потрібно будувати», — такі думки доводиться чути.

Воно ніби й так, але… Моя знайома вже майже рік продає однокімнатну квартиру. Хоче докласти грошей і купити більшу, бо родині з п’яти осіб тісно на 35 «квадратах». Та покупців не знайти. «Останнім часом упали ціни на квартири, і якщо раніше мені давали $60 тисяч, а я хотіла трохи більше, то тепер і на 50 тисяч покупців немає. Мабуть, у людей бракує грошей на такі покупки», — бідкається.

А тим часом кількість квартир у Києві збільшується. До так званого житла «з других рук» додається дедалі більше помешкань на первинному ринку. Неозброєним оком видно, що новобудови ростуть як гриби після дощу. Фірми навперебій пропонують квартири, намагаючись зацікавити потенційних покупців різними знижками, акціями. У Києві дорого? То ось же альтернатива: передмістя з його умовно дешевими новобудовами, з кредитами і розстрочками… Але й там дефіцит скоріш покупців, аніж житла. Бо попит на нього не треба плутати з бажанням людей придбати квадратні метри. Якщо попит не підкріплений фінансовою спроможністю, то порожні квартири явно не скоро знайдуть своїх господарів.

Показовий приклад можна побачити на Подолі: там зведений цілий житловий квартал «Воздвиженка», неймовірно дорогий, пафосний і… практично не заселений. Розповідають, що грошовиті люди за часів квартирного ажіотажу купували там помешкання не для себе, а для перепродажу, але потім ціни впали, і капіталовкладення перетворилось на капіталовикидання. Тож більшість квартир так і стоять порожніми. Цей мікрорайон облюбували творчі люди для зйомок фільмів і кліпів, а ще приїздять молодята на весільні фотосесії. Бо хоч там уже подекуди облуплюється штукатурка, однак квартал має ще досить естетичний вигляд. Та чи можна буде те саме сказати про типового вигляду висотки, з тих, які «намагаються» замінити своїм цегляно-бетонним бездушшям зелені насадження міста?

Втім, будинки — неживі предмети, і вони бездушні за самою своєю суттю. А чи є душа у тих, хто дає наказ кидатися з бензопилами на дерева чи дитячі гойдалки? Або в тих, хто видає дозволи на такі забудови в зелених зонах чи на дитячих майданчиках, не узгоджуючи будівництво з суспільними інтересами городян? Або в тих, хто впритул не помічає, що це куточки відпочинку киян, називаючи їх звалищами?

І лише жителі навколишніх мікрорайонів стають на захист столичних острівків спокою. Нещодавно намагалися «відвоювати» Сирецький гай, трохи раніше був інцидент навколо Биківнянського лісу...

…Гордий статус найзеленішого міста Європи Київ нині «успішно» втратив. Тепер же, якщо політика щодо нищення зелених зон в інтересах забудовників, місто ризикує піти ще далі — отримати взагалі ганебний статус кам’яних джунглів. Та ще й з «мертвими» будинками. Чи зупинять цей процес інтелігентного вигляду бабусі?