Юрій МЕДУНИЦЯ,
офіцер служби зв’язків
з громадськістю 46 ОАЕМБр,
для «Урядового кур’єра»
Фото Валерія ЮРИКА
Ще кілька днів тому тут хазяйнували кремлівські зайди, галасуючи, мовляв, вони зайшли надовго. «Ну-ну», — давно скептично думали в кабінетах нашого Генштабу. «Так-так», — не раз іронічно посміхнулися в густі бороди воїни 46 окремої аеромобільної бригади разом з побратимами з інших підрозділів Збройних сил України, які входили до угруповання військ, завданням якого було визволення від росіян правобережжя Херсонської області.
Ховаючись за ранковим туманом, бойова техніка неквапом заїжджала запиленими сільськими шляхами до перших населених пунктів. Таких машин місцеві ще не бачили, адже до приходу сюди окупантів нічого подібного не було на озброєнні ЗСУ. Коли під натиском наших армійців окупанти змушені були похапки відступити за головну водну артерію України Дніпро, села, селища й містечка наче засяяли свіжою аурою, скинувши завісу сірятини, мороку й страху. Люди перестали боятися. Боятися зайвий раз вийти на вулицю, щоб не потрапити на очі напівдурній і напівп’яній російській мавпі з автоматом; перестали боятися говорити одне з одним, та, не дай боже, рідною українською мовою; перестали навіть боятися усміхатися.
Тому про невимовну радість, щирий сміх і сльози, цього разу від щастя, — про ці елементарні людські емоції позитиву жителі населених пунктів Херсонщини знову згадали тільки після звільнення з-під російської окупації. Люди різного віку повиходили на вулиці, радо вітаючи співвітчизників-визволителів. Мало не з кожного двору лунали вітання, запрошення в гості.
У кожному населеному пункті громадяни співали український гімн, дарували нашим воїнам оберемки квітів, пригощали густим ароматним українським борщем, домашніми пиріжками, вишиковувалися в черги задля фото на пам’ять. Особливо були задоволені діти: наші бійці дозволяли їм помацати зброю, навіть брати її до рук (звичайно, без набоїв), приміряти екіпірування — бронежилети, обвіси, видиратися на бронемашини, посмикати себе за бороди. А фотографувалися вони з усім цим добром, ясна річ, поза чергою. Позитивним емоціям не було меж!
Особлива й зворушлива мить — то поновлення державного прапора. У кожному населеному пункті люди живою річкою стікалися до центру. Солдати на даху чи то сільради, чи то офісу громади урочисто встановлювали синьо-жовтий стяг, люди внизу аплодували, плакали, стискали одне одного в обіймах.
Ці фотознімки увійдуть у підручники новітньої історії України. Їх зробив пресофіцер 46 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ старший лейтенант Валерій Юрик, який ішов у першій лінії разом з передовими ротами підрозділу. А скільки таких щемливих і неповторних миттєвостей ще попереду у всіх нас!
«Заради таких зворушливих моментів варто жити й боротися за повне звільнення нашої землі від кремлівських зайд!» — зізнаються воїни-десантники.
Ми в Google+