РЕФОРМА. Найскладнішим у реформуванні первинної медико-санітарної допомоги лишається давно наболіла проблема кадрового забезпечення: «Наприклад, в одному з регіонів Донеччини 70% лікарів — пенсіонери», — зазначив на відеоконференції з представниками регіональних управлінь охорони здоров’я начальник відділу первинної медичної допомоги департаменту лікувально-профілактичної допомоги МОЗ України Костянтин Надутий. — Це найбільш інертна складова, адже розробити законопроект можна й протягом місяця, а от навчити лікаря, створити мотивацію, щоб він лишився на первинній ланці, не втік звідти, — дуже складно».
Водночас робота новостворених амбулаторій сімейної медицини дала перші результати: зокрема в Одесі зменшилося число викликів «швидкої» та збільшився показник діагностування таких соціально важливих недуг, як туберкульоз та онкопатології. Власне, на Одещині з 2009 року кількість амбулаторій збільшилася з 55 до 230, із них 208 — у сільській місцевості. За словами фахівців, в містах роботу з їх відкриття проводити набагато складніше, передовсім через психологічні чинники, адже перейти з поліклініки, де міський пацієнт із власної ініціативи може вільно проконсультуватися в будь-якого вузького спеціаліста, до лікаря загальної практики значно важче, ніж у селі.
За словами Костянтина Надутого, однією зі складових ефективної роботи є забезпечення дієвої структури первинної допомоги. Цей крок вже зроблено в більшості пілотних регіонів, окрім Києва, де робота лише почалася. Щодо матеріально-технічного забезпечення, то, за словами фахівця, «гроші на це виділені, і маємо надію, що влітку цей процес почнеться».
Структурні зміни в галузі відбуваються не лише в «пілотах»: зокрема на Харківщині повністю завершили реформування первинної ланки, передавши її на районний рівень управління і фінансування та намагаються впровадити систему госпітальних округів. Уточнення потребує механізм передачі фінансування й певних повноважень від районів до самих госпітальних округів.
Як з’ясувалося, одне з ключових питань — різниця між обов’язками сімейного лікаря та терапевта й педіатра — для багатьох так і лишилося нез’ясованим. Як пояснив Костянтин Надутий, лікар загальної практики-сімейної медицини займається здоров’ям усієї сім’ї — адже лише 10-15% проблем із самопочуттям пов’язані з медичною допомогою, водночас 20-40% стосуються способу життя людини, вплив на який і є одним із завдань сімейного лікаря. Крім того, на відміну від терапевта, лікар загальної практики-сімейної медицини має повноваження щодо обстеження очей та ЛОР-органів, акушерського й гінекологічного оглядів, здійснення низки хірургічних втручань, діагностування певних проблем психіатричного спрямування.