ПРЕМ’ЄРА

У Молодіжному перейнялися віртуальним коханням

Чи варто керуватися мріями про ідеал при виборі супутника життя? Над цим складним і філософським питанням розмірковують творці нової вистави «Очі блакитного собаки», прем’єра якої відбулася на Камерній сцені Київського академічного Молодого театру. Авторка п’єси за мотивами однойменної новели Габріеля Гарсіа Маркеса — сучасний драматург Кіра Малініна.

Все, що бачимо на сцені, на перший погляд здається ідилією. Але тільки на перший. Незабаром починаємо розуміти: щось тут не так. Цю думку підказують і текст, і поведінка героїв, а також прийоми сценографії та музичного оформлення вистави. Обійми закоханих змінюються ляпасами, дорогі для них слова вони виводять пальцями в повітрі. А романтичні звуки фортепіанної п’єси, що лунають за лаштунками, в певні моменти раптово уриваються. Та й самі дівчина та юнак схожі на космонавтів — одягнені у костюми, подібні до скафандрів, а їхні рухи часом фантастично уповільнені.

А все тому, що зустрічі двох людей несправжні, адже відбуваються… уві сні.

Їм ніби пощастило. Він захоплюється її бронзовою шкірою, очима попелястого кольору, називає її статуеткою. Вона теж упевнена, що Він — саме той, про кого мріяла. Та ось маленька дрібниця — кожну сповнену ніжності зустріч перериває… звук радіо, яке вранці вмикає сусідка. І пісня  Едіт Піаф «Я не шкодую» стає сигналом до розлуки.

У реальному житті, як каже героїня, «в крижаному місті», де скільки б вона не писала крейдою або помадою на дверях, підлозі  їхній пароль «Очі блакитного собаки», коханий не відгукується на нього. Й вони ніби опиняються на різних полюсах земної кулі. А може, вони й справді там живуть, та ще й у різні епохи. А отже, зустрітися наживо неможливо?

Але ж так хочеться! І дедалі частіше ліричні нічні діалоги перериваються вибухами розпачу, словами «Я хочу просто жити!» Жити, а не мріяти, уявляти!

Та попри все, їхнє життя знов і знов рухається по колу. Несила покласти край та повернутись до реального світу — з реальними жінками й чоловіками… Яка ж розв’язка цієї неймовірної історії кохання? І чи є вона взагалі? Хай визначить для себе кожен глядач.

Ми не завжди помічаємо тих, хто поруч. Фото з архіву театру

До сильних сторін цієї постановки належить і та, що актори Валерія Ходос і Марк Дробот (як, утім, і режисер-постановник) не дають однозначних рецептів розв’язання проблеми — вони фантазують, малюють характери, щиро проживаючи їхні життя.

Працюючи над постановкою вистави, ми запитуємо як глядача, так і самих себе: чи варто витрачати життя на пошуки людини, з якою хочеться прожити свій вік? — каже режисер-постановник Антон Романов. — Адже життя швидко минає. І це ще не означає, що ми знайдемо те, що шукали. Чи варто присвячувати своє життя пошукам ідеалу, який існує лише в нашій уяві? Можливо, на цій землі вже є та сама людина, яка хоче завжди бути поруч з тобою, просто у пошуках ідеалу ти не помітив її. Ми не хочемо робити жодних висновків або пропонувати відповіді. Ми їх не маємо. Ми боїмося помилитися».

Камерна вистава «Очі блакитного собаки» над?звичайно актуальна у наш час, коли самотність стала доволі поширеною хворобою. Дехто лікується активним пошуком знайомств, а дехто створює уявні ідеали. Часом їх знаходять у віртуальних контактах, які не поспішають переростати в реальні… 

Виконувач обов’язків художнього керівника столичного Молодого театру Андрій Білоус зібрав постановочну групу, до якої увійшли молоді митці з різних міст України. Хоч, власне, мети такої не ставив. Усе вийшло спонтанно: спочатку пана Андрія зацікавила інша постановка цього ж твору, яку здійснив режисер із Сімферополя Антон Романов, і Білоус запросив його створити нову сценічну версію.

Поступово визріли кандидатури й інших членів команди — драматург із Харкова Кіра Малініна, котрій вдалося розширити, деталізувати новелу Гарсіа Маркеса, композитор, автор оригінальної музики до вистави Олексій Харченко з Кіровограда, кияни — хореограф Олександр Маншилін і сценограф та художник по костюмах Юлія Заулична. Кожен з них уже має в творчому доробку  низку успішних сценічних робіт.

За словами керівника літературно-драматичної частини Олени Варварич, ця постановка цілком відповідає концепції Молодого театру, який планує і надалі ставити роботи молодих режисерів з України та інших держав.