За українською письменницею російського походження Марією Вілінською, відомішою за літературним псевдонімом Марко Вовчок, закріпилася сумнівна слава фатальної жінки й навіть «європейської розпусниці», як гнівно обізвав колишню коханку покинутий нею Пантелеймон Куліш. Однак не гріх нагадати його захоплений відгук про «Народні оповідання» молодої дебютантки: «Диво! Нічого подібного ще не було в літературі нашій. Яка мова! Які форми! Так потрібно розповідати про народ! Так потрібно співчувати народу! Одні лише пісні кращі цих речей».
Тарас Шевченко, повернувшись із заслання, на запитання Івана Тургенєва, чиї твори слід читати, щоб якнайдосконаліше оволодіти «малоруським язиком», відповів: «Марка Вовчка! Він один володіє нашою мовою!» Великий Кобзар віршем «Марку Вовчку. На пам’ять 24 генваря 1859» не лише закарбував для історії дату першої зустрічі двох непересічних особистостей, а й залишив зворушливі звернення «Моя ти зоренько святая» та «Моя ти доне!». Це висока оцінка творів письменниці.
Ідеолог російського анархізму Петро Кропоткін залишив свідчення, що «у ті роки вся освічена Росія насолоджувалася повістями Марка Вовчка і ридала над долею її героїнь-селянок». Михайло Коцюбинський згадував, що «серед авторів, яких я ковтав десятками, найбільше враження зробив на мене Марко Вовчок, а по тому Шевченко». Іван Франко назвав повість письменниці «Інститутка» «перлиною української літератури», а француз Проспер Меріме писав, що «оповідання Марка Вовчка дуже сумні. Однак я відчув у них спонукання рабів боротися з панами».
Це найпереконливіші свідчення того, ким була і є видатна українська письменниця для України і навіть світової літератури. Однак досі багато хто не може вибачити Маркові Вовчку її російського походження та свободи у стосунках із чоловіками. Стосовно першого, то чомусь ігнорують те, що по батьківській лінії Вілінські родом з України, а улюбленою піснею в родині була «Малесенький соловейчик, чом ти не щебечеш». Марія народилась у селі Єкатерининське Орловської губернії, яке насправді було маєтком, що належав до парафії села Козаки, у храмі якої охрестили новонароджену.
Стосовно розпусного життя Марії Вілінської, то саме Пантелеймон Куліш, який гнівно засуджував її, став першим коханцем молодої письменниці, покинувши заради неї дружину Ганну Барвінок. Іван Тургенєв, на якого проміняла першого наставника в літературі й у вільних стосунках Марко Вовчок, прославився не лише літературним талантом, а й любовним зв’язком із Поліною Віардо.
Опанас Маркович, який став першим чоловіком Марії Вілінської, був на 12 років старшим за неї. А останній обранець уже знаменитої письменниці Михайло Лобач-Жученко — на 17 років молодшим, що шокувало світ, де звичними були одруження 40-річних чоловіків із 18—20-річними дівчатами. Фактично Марко Вовчок жила так, як вважали нормою представники іншої статі, що оточували її. Однак якщо для них цей стиль життя був доблестю, то жінці не можуть простити цього й досі.
Насправді гріхом Марка Вовчка став її талант любити і вірити безрозсудно, продемонстрований ще в молодості. Тоді юна безприданниця, яка росла в родині тітки, відмовила заможному женихові з 2 тисячами кріпосних, поєднавши життя із засланцем до Орла за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві Опанасом Марковичем. Уже відомою письменницею вона ніколи не була на чужому утриманні, що стало однією з причин переходу в літературній творчості на російську мову через заборону друку малоросійських книжок. Як задовго до цього висловився Тарас Шевченко, «хай Марко Вовчок пише хоч по-самоїдськи, — аби лиш у його писаннях була правда!»
Саме цієї талановито висловленої правди ніколи не бракувало великій письменниці, твори якої про Україну й українців нарівні з поезією Шевченка розповіли нам самим і світу, хто ми і яких батьків діти. Чи не найвлучніше це висловив видатний російський критик і цивільний чоловік Марко Вовчок Дмитро Писарєв, який написав: «Малороси за народним характером та історичним минулим не здатні до кріпосної залежності. Не можна краще похвалити народ, ніж сказати про нього, що він не піддається поневоленню».
Ми в Google+