Українці, які дотримуються обрядів своїх предків, переконані: традиції оберігають їх сім’ї і дарують добро усій родині.
Так, на свята кутю 78-річна Варвара Ящук з Тернопільщини завше робить сама.
– Кутя – це і захист від лихого, і запорука щасливого року, багатства, добробуту в сім’ї. Купувати її в пакеті не слід – бо хтозна в чиїх руках побувало зерно і з якими думками його очищали. У неї душу треба вкласти, молитви читати під час приготування. Лиш тоді вона матиме чудодійну силу, – зауважує пані Варвара. – Тож вранці напередодні Різдва чи Водохреща я встаю вдосвіта, витягую з криниці першу воду, тричі хрещу її і заливаю зерно.
За словами господині, обов’язковою цього дня є вишита скатертина, рушники на образах, члени родини також на свято одягають вишиванки.
Пшеницю зазвичай відкладаю ще зі жнив – щоб зерно було повне, не пересушене, – додає пані Варвара. – Коли добре розмокне, просушую на лляному рушнику і вогким невеликими жменьками тру в макітрі.
«Робити це слід з добрими думками – так, наче з обдертою шкіркою все недобре відходить, – каже жінка. – А коли вже звариться кутя, обов’язково – побільше меду і тертого маку. Коли роблю кутю, молюся за дітей і онуків, прошу про себе в Бога щастя, здоров’я і захисту для них.
Жінка каже, що терти кутю треба лиш у глиняній макітрі і обов’язково дерев’яним макогоном. Тоді страва має позитивну енергетику.
На другий Святий Вечір 18 січня Святу Вечерю в народі називають Голодною Кутею. Голодною, як кажуть старі люди, її звуть тому, що на столі не може бути нічого скоромного.
– За часів мого дитинства 12 страв мало бути обов’язково, – розповідає Варвара Ящук. – Щоб задобрити кожен місяць у році. Але колись сім’ї були великими, по 6-8 дітей. Тепер же рідко хто готує повноцінних 12 страв. В основному ставлять кілька основних страв, а далі риби, квашені помідори, фрукти, вінегрет, салати.
Першим на столі має бути білий хліб власної випічки. Його господиня пече в печі. А також дає дітям по буханці – щоб завжди були ситі та мали достаток.
Перед тим, як внести кутю, господар або старший син, приказує: «Несу кутю на покуття», діти в цей час квокають, мекають і бекають, аби господарка водилася.
Спершу кутю ставлять під дідухом, а вже згодом на стіл.
Дідух роблять у вигляді снопа з перших стиглих колосків пшениці та жита.
– Колись люди їли в основному житній хліб, тож так повелося, що жито сіємо досі, воно в дідухові як знак, що будемо ситі весь рік. А пшеничні паляниці колись їли лиш пани, тому колоски пшениці – символ багатства, – додає бабуся Варвара. – А під дідухом сіно стелимо, щоб квочки сідали. Знаєте, дійсно сідають, в минулому році мала аж п’ять. А ще ставимо свячену воду, щоб від злих сил і засухи вберегтися.
Дідух щороку роблять новий, старий – віддають худобі, а зерно – домашній птиці. Кутю курям не дають, нею після церкви розпочинають різдвяну трапезу.
Мирослава ЛЕНИК
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+