ВИДАННЯ. У Києві презентовано книжку про колишніх  і нинішніх наставників працівників мас-медіа.

У конференц-залі Національної спілки журналістів світло й затишно. Тут презентують книжку «Вчителі-наставники журналістів з Київського університету». Автори зустрічають теплими усмішками й міцними обіймами викладачів Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка та їхніх учнів.

Книжка займає своє місце на столі поряд із двома іншими: «Уроки журналістики й життя» та «Журналісти з Київського університету», які були видані раніше. Тож стає зрозуміло: трилогію завершено.

Гортаючи 430 сторінок, присвячених 184 учителям журналістів, ніби повертаюся в ті п’ять проведених в альма-матер років. Знаходжу знайомих викладачів і мимоволі змахую сльозу. Знову бачу навпроти себе Михайла Веркальця з його улюбленими розповідями про козу Настю, вдруге поринаю у чарівний світ української літератури, донесений проникливим декламуванням Анатолія Погрібного.

Аж ось переді мною постає Олександр Пономарів, розповідаючи, що наголос у слові вантажівка слід робити на передостанній склад...

Не маю права сумніватися в словах присутніх: ця книжка, як і інші дві, неодмінно знайде свого читача й житиме у його серці стільки, скільки існуватиме Київський університет. А викладачі Інституту журналістики завдяки цьому виданню залишатимуться в пам’яті всіх, хто має бодай якийсь стосунок до нашої професії.

До слова, копітку роботу над проектом виконали восьмеро однокурсників — випускників 1972 року. Анатолій Горлов, Яків Гальченко, Геннадій Душейко, Віктор Корніюк, Георгій Косих, Микола Махінчук, Сергій Правденко та Михайло Сорока влучним словом і об’єктивним поглядом у нарисах-оцінках і спогадах розповіли про тих, хто вивів та виводитиме журналістів на тернистий шлях, яким ідуть протягом життя майстри пера. Про тих, хто навчав талановиту молодь нашого цеху робити  якісний та правдивий інформаційний продукт.