Хто випробовує Європу на міцність?

Стареньку Європу вкотре добряче струсонуло. У самому її політичному центрі. Перші два вибухи пролунали приблизно о восьмій ранку в залі вильоту міжнародного аеропорту Брюсселя, неподалік від стійок реєстрації американської авіакомпанії American Airlines. Останні повідомлення вразили кількістю загиблих і поранених — відповідно 11 та 81 особа. Скляний фасад терміналу аеропорту частково зруйновано, крізь розбиті вікна здіймалися стовпи диму.

Аеропорт майже одразу  повністю заблоковували, припинено рух літаків і транспорту в його напрямку. До летовища стягнули сили поліції, пожежні машини і карети швидкої допомоги.

Влада Бельгії підвищила рівень терористичної загрози по всій країні до четвертого, максимального. Хоч до цього в країні зберігався третій рівень, як бачимо, він не став на заваді терористам. Міністр-президент Брюсселя Руді Вервоорт оголосив про вірогідність наступних атак. Як у воду дивився. Наступними здригнулися станції метро поряд з інституціями Європейського Союзу — Мальбек і Шуман. Місцеві новини повідомили про  15 загиблих і 55 поранених.

За цими скупими рядками проглядається те, що давно було у свідомості багатьох фахівців і аналітиків: тероризм перестав бути чимось ефемерним і далеким від Старого Світу. Навпаки, він впритул наблизився до осель спокійної Європи, ввійшов у сьогодення мало не кожного європейця. Франція, Туреччина і ось тепер Бельгія відчули на собі підступність такої навали.

Усі ці випадки не можна не зв’язати в один ланцюжок. Можна списати все на ІДІЛ чи інших ісламських радикалів. Однак дивитися слід трохи далі й поставити старе й водночас актуальне питання: кому це вигідно? Тобто хто прагне відволікти Європу від подій на сході України, від судилища над Надією Савченко; перемкнути увагу тамтешніх політиків і військових із зовнішніх на внутрішні чинники, які в будь-якому разі є ближчими для ситих європейців; або й навіть помститися ЄС за тривалі санкції, жорстку й непоступливу позицію щодо агресивної політики в Криму й на Донбасі? Звичайно, відшукати докази безпосередньої участі спецслужб РФ у цих і попередніх терактах буде надзвичайно складно. Бо ж відомо, що тамтешні «фахівці» слідів практично не залишають, дуже полюбляючи загрібати жар чужими руками. А на тлі виведення ударного угруповання ЗС РФ із Сирії взагалі можна вмити руки, мовляв, дивіться: варто нам було припинити бомбардування, як терористи знову підняли голову, тож бійтеся нас, поважайте, приймайте…

Того самого дня голова СБУ Василь Грицак відверто заявив перед студентами й викладачами Києво-Могилянської академії: «Я не здивуюся, якщо це елемент так званої гібридної війни Росії, хоча зараз киватимуть, що за цим стоїть ІДІЛ». Додати до слів фахівця гарячим слідом майже нічого. Можна лише аналізувати й робити власні висновки. Цікаво буде почути думки європейських експертів. Якщо в них вистачить снаги назвати речі своїми іменами й подивитися правді у вічі, хоч якою сумною чи кричущою вона виявиться, зроблені висновки неодмінно пришвидшать розслідування. І тут уже не йтиметься про толерантність чи політкоректність. З огляду на історію відносин РФ і Європи не полишає відчуття, що ординський схід й надалі випробовує на міцність підвалини усталеної цивілізації. І від чіткої позиції залежатиме, вірогідно, її подальше майбутнє.  

В Україні ж поки що посилено заходи безпеки на об’єктах інфраструктури. Деякі авіаперевізники скасували рейси до Брюсселя. А Президент Петро Порошенко у Твіттері висловив співчуття сім’ям загиблих у теракті в Брюсселі — серці об’єднаної Європи.