Останні три роки український кінематограф переживає бум. У роботі понад 70 стрічок різних жанрів, майже щотижня відбувається прем’єра нового фільму. Наші кінокартини повертаються з міжнародних кінофестивалів з нагородами. А головний здобуток: в нечисленних поки що кінозалах глядачі підтримують наші стрічки матеріально. Хоч і надають перевагу кінокомедіям з весільними пригодами.

Нещодавно в столичному  Будинку кіно відбулася демонстрація п’яти сучасних українських короткометражних фільмів із девізом «Дивись, хто прийшов». Усі п’ять стрічок нагороджено на вітчизняних фестивалях 2018 року. Фільми-переможці продемонстрували і певні недоліки національного кінопродукту.

 «Урок риболовлі» (режисер Кирил Жеков) переважно знято на київській Русанівці під мостом. Локація має смислове навантаження. Мосту між героями не виникає. Жінка не розуміє захоплення чоловіка риболовлею,  повертається до сина, чоловік самотньо бринькає на гітарі в ліжку. Він не стане батьком, бо сам ще не награвся? У фільмі домінує природне світло. Воно не дає розгледіти беземоційні обличчя в безсюжетній буденності. Хоч є кульмінація — збурення жінки з вудкою, на яку спіймали одну рибу на двох. Режисер болгарин Кирил Жеков за місяць починає нову короткометражку на власні кошти, однак у якій країні житиме з дружиною-українкою, не знає.

Ще одна стрічка «В радості, і тільки в радості» (режисер Марина Рощина), яка здобула нагороду Одеського кінофесту. За сюжетом, молода жінка розважається нічними походеньками, а змарнілій матері набридло опікуватись онуком, і вона виганяє доньку з дитиною. Дорогою  до невідомо якого пристановища героїня розуміє, що хлопчик — головна  людина в її  житті. Та чи змінить це щось у її пошуках чи то партнера, чи то батька синові?

Фільм «Штангіст» (режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук) отримав Гран-прі 34-го кінофестивалю у Варшаві. Куратор стрічки — кіноваговик Кшиштоф Зануссі. Він дав згоду на своє ім’я в титрах після перегляду фільму. Режисер називає метра світового кінематографа художнім «опікуном» фільму, створеного у Львові з допомогою Польської фундації. Прозаїчна кінооповідь з форсованим звуком, начебто без акцентів, але, як сказав режисер, «з маркерами часу». Фільм режисер присвятив померлому тренерові з важкої атлетики.

Серед стрічок були також «Зв’язок» (Жанна Озірна) та «Магнітна буря» (Ігор Ганський).

…Перед початком сеансу я виглядав Богдана Жолдака — викладача кіносценарної майстерності Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого, бо захопив із собою примірник «Урядового кур’єра» від 27 жовтня з інтерв’ю з паном Богданом, яке він прочитав в інтернеті. Натомість голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач оголосив зі сцени про несподівану смерть 70-річного Жолдака. Пан Богдан помер на лекції — відірвався тромб.

А два тижні тому, коли ми зустрілися в Будинку кіно, у нього було багато планів — викладацьких, письменницьких. Як дід хвалився талантами онучок. До нас підходили його студенти минулих років, знайомі по кінороботі. Наче прощалися…

До самої трагічної звістки я виглядав його в заповненому студентами залі, дивувався, чому він не відповідає на дзвінки з мобільного. А життя вибудовувало власний сценарій.

Режисери короткометражок наче змагалися в безподієвості життя своїх молодих героїв, фільми на екрані були не тільки малобюджетні, що зрозуміло, а й малосюжетні. Домінувала монотонність оповіді без драматизму, та зала схвально відгукувалася на будь-який натяк на жарт. Молодь відсторонялася гумором від колізій, що виникали в непорозуміннях персонажів — її ровесників. Сценаристи і режисери наче бояться героїки і трагізму в сучасній Україні.

Побачене — як студентські екзерсиси, де режисери вправляються з акторами, світлом, звуком у простому сюжеті, де навіть кульмінація віддається на естетичний рівень глядача.

Ми подивилися, хто прийшов, і залишається сподіватися, що диво кількості перейде в акцент якості. Якщо буде кому навчити її, як це вимагав у кіноестетиці Богдан Жолдак. Поки що фестивальні нагороди молодим кінематографістам трохи компліментарні.

Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»