Попри розтиражовані в СРСР розповіді про турботу радянських воїнів про жителів узятого Червоною армією Берліна, ситуація була аж ніяк не ідеалістичною.

Ідеться не про зачистку квартир під час вуличних боїв, коли у приміщення спочатку вкидали кілька гранат, а вже потім дивилися, хто там був — німецькі солдати чи цивільні. Це жорстокість війни, яку хоч чимось можна виправдати.

Нині ніхто не заперечує (за винятком «руского міра»), що взятий червоноармійцями Берлін став містом масового ґвалтування жінок і тотального мародерства, хоч ще 24 квітня радянським комендантом столиці Німеччини призначили генерала Миколу Берзаріна. Він був більше начальником трофейної команди, ніж господарем міста, де мав запанувати військовий порядок.

Лише після того, як Берлін стали відвідувати американські й англійські вояки та численні іноземні журналісти, довелося подбати про хоч якусь подобу пристойності. Однак промовистий факт, що Микола Берзарін загинув 16 червня 1945 року, п’яним на мотоциклі врізавшись на перехресті у вантажівку. Генерал кермував сам, хоч це було категорично заборонено через численні аварії, винуватцями якими стали захмелілі радянські офіцери.