Нещодавно благодійна організація «Черкаська мережа» традиційно взяла участь у всесвітній кампанії «16 днів проти насильства». Цьогоріч, крім інформаційних заходів, активісти брали участь у міжнародному фотопроекті Inside Out Project. Ідея полягає в тому, що в усьому світі міста привертають увагу громадськості до глобальних проблем завдяки арт-інсталяції чорно-білих портретів небайдужих людей.

— Ця акція тривала 16 днів, — розповіла голова правління БО «Черкаська мережа» Олена Стрижак. — 16 активних і небайдужих жінок, більшість із яких співробітниці нашої організації, зробили чорно-білі фотопортрети, які ми використали під час виготовлення інформаційних плакатів. Щодня у соцмережах ми розміщували по одному з плакатів однієї з жінок, де містилося звернення. Акція мала назву «Не мовчи!» Суть її полягала в тому, що до жінок, які потенційно можуть постраждати від гендерного насильства, звертаються такі самі жінки.

Так ми хотіли показати повсякденність цієї проблеми, те, що з нею може зіткнутися кожна, незалежно від віку й статусу. На плакатах є корисна інформація, яка спонукає не терпіти будь-яку форму насильства.

16 активісток за день зняв відомий черкаський фотограф Олександр Цибульський. У завершальний день акції портрети з’явилися на стіні майбутнього жіночого кризового центру для постраждалих від насильства на вул. Кобзарській, 1 у Черкасах.

— У світі саме так — чорно-білими портретами привертають увагу до важливих речей. У Черкасах через фотографії ці жінки дадуть величезну силу пережити важкий момент тим, хто опинився у скрутній ситуації, — стверджує регіональний координатор проекту Inside Out Che Анна Катруліна.

До речі, понад 260 тисяч людей уже стали учасниками Inside Out Project у 129 країнах. Триває він із 2011 року.

Кілька років на базі БО «Черкаська мережа» діє Жіночий кризовий центр, де знайшли прихисток десятки жінок з дітьми, яким після невдалого шлюбу було нікуди піти. Вони отримали дах над головою та необхідну психологічну й інформаційну підтримку.

Не кожна жінка зважується піти від чоловіка-тирана. Здебільшого жертва сімейного насильства — фізичного, економічного, психологічного — так і терпить до смерті. Однак є сміливі жінки, які таки зважуються, беруть із собою дітей і тікають. Але куди їм іти, якщо вони не мають роботи, бо чоловік не дозволяв працювати, немає житла, а інколи нема й документів та елементарних речей для життя — одягу, посуду тощо? Зрозуміло, до Жіночого кризового центру. Як розповідає його керівник Ольга Волкова, тут допоможуть відновити документи, оформити необхідні соціальні виплати, влаштувати дітей у дошкільні заклади, нададуть психологічну допомогу, допоможуть опанувати професію й знайти роботу чи відкрити власну справу. А головне — тут жінка отримає тимчасовий дах над головою, доки не стане на ноги.

Нині кризовий центр готується до переїзду — міська рада надала йому нове просторе приміщення.