Роман КИРЕЙ,
«Урядовий кур’єр»

Мальовниче село Кам’яний Брід, що в Лисянському районі на Черкащині, знамените багато чим. А найбільше — працьовитими людьми, талановитими господарниками. Недавно ж своє рідне село прославив ще й місцевий житель Олександр Поліщук. І чим ви думаєте? Солом’яним бичком. Пам’ятаєте українську народну казку? Заглянувши на подвір’я Олександра Григоровича, ви якраз і побачите отого солом’яного бичка. І не тільки. Оцей бадьорий коник із лози — також витвір рук майстра. Мало кого не залишить байдужим і хатка на курячих лапках та змій Горинич з Бабою Ягою…

Світ казок, утілений у виробах із лози та соломи, дерева та інших матеріалів дуже близький Олександрові Поліщуку. Весь вільний час чоловік присвячує своєму захопленню, до якого прилучився ще будучи школярем. Багато своїх творів демонстрував на виставках декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва. І завжди вони діставали високу оцінку за оригінальність, вишуканість, точність образів.
Т
ак було й цього разу, коли Центр культури і дозвілля Бужанської сільської ради запропонував роботи Олександра Поліщука для участі у фестивалі-конкурсі традиційної культури Черкаського краю «Живі мелодії села». Його твори авторитетне журі фестивалю поцінувало дуже високо, присудивши авторові перше місце в номінації «Лозоплетіння та соломоплетіння», про що й свідчить Почесна грамота.

Бадьорий коник із лози, вези мене, вези… Фото з сайту umannews.in.ua

Тільки випаде вільна година (у селі всілякої роботи в будь-яку пору не переробити), Олександр Григорович уже чаклує над черговою своєю задумкою. Про одне з найдавніших українських ремесел майстер може розповісти багато. Зокрема й про те, що ним займалися ще в неоліті, про що свідчать знахідки археологів. Плетені предмети першої необхідності українці виготовляли завжди, нагромаджуючи технічні прийоми обробки матеріалу для плетіння, уміння використовувати його практичні можливості та художні особливості.

Не завжди у майстра все виходить так би мовити, з наскоку. З деякими виробами треба довгенько поморочитися, можливо — з місяць, а то й не один. Поміркувати над естетичною стороною, над тим, як виріб сприйматиметься глядачем, уміло припасувати — все це вимагає зосередженості, знання якостей заготовленого матеріалу, творчого підходу. І — неабиякої вигадки. Здавалося б, просто змайстрований коник, але ж як доречно прикрашений букетом, як органічно виглядає візок! Для цього потрібен особливий погляд майстра, його роками відшліфоване вміння, відчуття матеріалу.

Звичайно, осінньо-зимової пори у Олександра Григоровича випадає більше вільного часу, тому й відкладає він свої нові найкращі задумки до холодів. Довго світяться вікна в його оселі, хоч село вже давно бачить треті сни. А на ранок з’являється, ніби з казки, то зайчик-побігайчик, то лисичка-сестричка. Фантазія в нього буяє пишним цвітом, розливається, ніби пісня, яка звіддаля лунає вечорами в Кам’яному Броді. А в лозах, понад водою, шепочуть про щось майбутні герої таких знайомих і водночас незнайомих творів справжнього художника.