29 жовтня 2015 року в місті Сватове Луганської області на військових складах трапилася пожежа, внаслідок якої снаряди зі сховищ порозліталися на великій території, що прилягала до складів. Цей смертоносний неконтрольований арсенал зруйнував багато житлових будівель, а також завдав великої шкоди промисловим об’єктам. Чимало з них навіть перестали існувати.
«Мирний» обстріл
Завод з виробництва соняшникового насіння ФОП Немушенко теж потрапив до постраждалих від снарядів об’єктів: вибуховою хвилею в деяких його цехах повалило стіни, з коробками повиривало вікна і двері.
— Коли 30 жовтня 2015 року ми прийшли на роботу, — згадує директор заводу Юрій Скиртач, — картину побачили жахливу: підприємство нагадувало об’єкт, який було піддано бомбардуванню. Для початку потрібно було прибирати биті цеглу, скло, дерев’яні конструкції. Лише після цього, оговтавшись, почали думати, як працювати далі.
Керівник підприємства говорив з болем у голосі не про торішній важкий період заводу, а про несправедливість, яку довелося пережити.
— Ми й досі не можемо закінчити відбудову, — Юрій Скиртач зупинився біля лінії з фасування насіння, — бо з бідою залишилися наодинці: підприємство не було застраховане через небажання страхових компаній працювати в зоні АТО. Подати в суд на відшкодування шкоди теж виявилося проблемою (не будеш же судитися із завідуючим складом якимось майором чи капітаном). Лише порадили оцінити шкоду (це ми зробили, витративши на експертизу понад 50 тисяч гривень), яку нібито компенсує держава пізніше. Але й досі нам не повернули жодної копійки з витрачених майже 600 тисяч гривень на ремонт підприємства.
Привіт із колгоспу
Попри це колектив заводу, його власник Ярослав Михайлов зробили все, щоб підприємство не лише запрацювало, а й додало в обсягах. Нині сватівське насіння «Привіт з колгоспу» успішно конкурує з подібною продукцією багатьох інших виробників. Його купують жителі не лише східних регіонів, а й центральних, південних, північних і навіть західних. Більше того, «Привіт з колгоспу» став кращим товаром України 2015 року.
— Сировину, — каже Ярослав Михайлов, — завозимо з півдня України. З багатьма з тамтешніх господарств маємо давні партнерські стосунки: ми їм продаємо селекційне насіння, вони нам — насіння вирощене. Маємо власну тестовану лабораторію, яка контролює вхідну сировину. Далі — вже, як кажуть, справа техніки. Остання у нас відповідає усім сучасним вимогам.
До речі, передавати привіти з колгоспу ФОП Немушенко (підприємство зареєстроване на дружину Ярослава Миколайовича Валерію Немушенко) почали з 2009 року. Пан Михайлов, випускник Луганського аграрного університету, почав активно займатися селекційною роботою. Базу для цього мав чудову: його батько керував насіннєвим господарством, тож допоміг синові стати на ноги.
— Нині, — веде далі Ярослав Миколайович, — міркуємо про зміну назви: колгоспи відійшли у минуле, і наша продукція виходитиме із новим брендом Sila. Сподіваємося, що наш споживач цю назву сприйме теж тепло. Бо колгоспне соняшникове насіння справді дає силу і користь тим, хто його їстиме.
Вишиванка із зони АТО
Із Валерією Немушенко познайомилася того самого дня у заводському ательє. Вона разом із кількома такими самими вправними швачками, закоханими у професію, шиє сукні з українським орнаментом.
— Замовляють таке національне вбрання в нас навіть представниці слабкої статі із західних регіонів України. Вважаю, що це, по-перше, найкраща оцінка роботи ательє, а, по-друге, свідчення того, що Східна Україна така сама вишивана, як і Львівська чи Івано-Франківська області, — сказала пані Валерія.
І якщо столичний покупець зробить вибір на користь продукції цих підприємств, він підтримає не лише їхні колективи, а й наших східних братів-луганчан у їхньому нелегкому житті. Бо українська Луганщина хоче повернути собі ще й окуповані території області, щоб у мирі й достатку жити у великій державі.
Тетяна ПАРФЕНЮК
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+