Після початку анексії Криму, окупації частини Донецької та Луганської областей чимало українських родин зіткнулися з проблемою зникнення їхніх рідних та близьких. Влада заявляє про приблизно 500 випадків зникнення людей у зоні конфлікту. На думку представників громадськості, насправді це число може бути більшим. Чимало сімей з різних причин не звертаються до правоохоронних органів. Тому правозахисники оголошують значно більшу цифру — 1500 осіб. Ідеться і про військових, і про цивільних.

Оскільки чинне законодавство в цьому питанні трохи застаріло і не враховує сучасних гірких реалій, Міністерство юстиції розробило законопроект «Про попередження зникнення людей та сприяння в розшуку безвісно зниклих осіб».

«Цей проект має врегулювати питання запобігання зникненню людей, сприяти в розшуку та захисті інте?ресів і прав родичів зниклих, — наголошує юрист ГО «Восток-SOS» Богдан Мельникович. — Проект закону зберіг модельний описовий характер положень і, на нашу думку, його не можна використовувати як джерело правового регулювання, він потребує значного доопрацювання. Національна поліція, наділена повноваженнями щодо розшуку безвісти зниклих, не здатна в повному обсязі впоратися з цим завданням. Оскільки у процесі використання положень майбутнього закону можуть з’являтися механізми, реалізація яких виходить за межі кримінального процесу».

Потрібно розрізняти такі поняття, як «зниклі безвісти» та «жертви насильницьких зникнень». Насильницькі злочини, згідно з міжнародним правом, — це тяжкий злочин. А ось зникнення безвісти може й не бути злочином.

«Варто мати на увазі: згідно з міжнародним правом, насильницьке зникнення передбачає, що суб’єкт цього злочину — агент держави, — переконаний директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. — Стаття 146 Кримінального кодексу, яка передбачає кримінальну відповідальність за незаконне позбавлення волі або викрадення людини, не містить такого спеціального суб’єкта, як представник влади». Тому цю норму потрібно змінити. 

Катерина БРАТКО
для «Урядового кур’єра»