НАРОДНІ ГУЛЯННЯ. У місті над Ворсклою відбулося бучне театралізоване дійство, присвячене зустрічі Нового року за старим стилем.

Як і завжди, новорічні вечорниці в Полтаві пройшли на площі перед обласним музично-драматичним театром імені М. В. Гоголя, і зібрали, за приблизними оцінками, понад 2500 шанувальників справді народного відпочинку. Для порівняння, в 2008 році аналогічний захід відвідало наполовину менше людей. Основним стимулом, що змусив багатьох городян у дощову погоду полишити теплу домівку і поспішати на свято, були дармові вареники, які полтавці дуже полюбляють.

«Чи він не українець, не козак,

І до смачної страви не мастак?

Багато він чого у світі їв,

А до макітри серцем прикипів.

Здоров’я веселять на всі смаки,

Вареники, варенички мої…

Варенички мої у сметані,

Варенички мої кохані!

Під цими рядками з однойменної пісні «Варенички», що возвеличують брендовий національний продукт, поза сумнівом, підпишеться кожен полтавець. Тож почувши дорогою, як один чолов’яга розповідав комусь-то по мобільному, що він поспішає на свято «поїсти на шарика вареників», я не здивувався.

«Хай приходять, вареників усім вистачить!» - добродушно, на правах господарки, сказала присутня на заході начальник управління у справах сім’ї, молоді і спорту Полтавського міськвиконкому Олена Ромас. І принагідно повідомила, що фірма «SmaCom», яка спеціалізується на виробництві млинців, пиріжків та іншої смакоти, надала їм безкоштовно 120 кілограмів вареників із картоплею, м’ясом та капустою. Це значно більше, ніж раніше. А готують і подають вареники гостям студенти Полтавського кооперативного технікуму.

«За переказами, в цей день господарі готують щедру кутю. Вони повинні готувати обов’язково млинці, пироги з сиром, ну і звичайно ж, вареники. Я також сьогодні частуватиму своїх домашніх варениками, - розповідає Олена Ромас. – Треба, щоб у кожному варенику ховалась якась несподіванка. Можна покласти туди дрібку солі, чи монету. Коли я була дівчиною, ми з подружками клали туди записочки з прізвищами юнаків, які нам подобалися. Бувало, дівчата виходили на вулицю в цей день, кидали свої черевики. От в яку він сторону летів, вважалося, що саме звідти до неї прийде (приїде) в майбутньому наречений, котрий буде її сватати.

А ще в дворах, де були дівчата, хлопці намагалися зняти ворота. Якщо господареві не вдавалося їх вберегти, то він мусив їх викупляти. Звичним явищем були різноманітні гадання. Гадали на судженого, на коханого, коли чекати сватів. Для цієї процедури дівчата використовували ножиці, папір, скельця, гребінці тощо. За допомогою гадання вони хотіли швидше вийти заміж.

Ще на старий Новий рік прийнято було укладати мирову. Через що запрошували в гості кумів там, родичів. Вважалося, якщо ти цього вечора будеш разом з родиною, друзями, то тоді протягом року між вами не буде непорозумінь.

Св. Василь в усі часи вважався охоронцем домашніх тварин. Цього дня господар дбайливо ставився до своєї худоби, старався на вечір гарно її вимити, погодувати, щоб худоба не поскаржилася на нього Василеві».

Відчути повною мірою атмосферу свята, допомагала й чудова концертна програма. Гостей розважали: народний самодіяльний фольклорний колектив «Витребеньки», творчий центр Наталії Май, артистка Лілія Савело, фольклорно-етнографічний ансамбль «Джерельце», народний ансамбль сучасної пісні «Малахіт», хореографічний колектив «Флеш». Проводилися конкурси за участю Діда Мороза та Снігурочки. З імпровізованої сцени лунали щедрівки, колядки, українські народні пісні, характерні саме для щедрого вечора, і в яких згадувалися св. Василь та Маланка.

Давно вже закінчилися вареники в спонсорських макітрах, а диво-вечір тільки набирав силу. Почали розходитися лише пізно увечері. Після чудової дискотеки під міською ялинкою, на якій досхочу натанцювалися і діти, і дорослі.