Ідею кооперації, вважають, подав англійський соціаліст-утопіст Роберт Оуен. Тож саме в Англії виник 1844 року перший кооператив, щоправда, споживчий. Члени кооперативу — 28 робітників — так сформулювали його основні засади: добровільність членства, рівноправна участь членів в управлінні, виборність і підзвітність керівних органів кооперативу. Ці принципи фундаментальні в діяльності кооперативів досі.

Сільськогосподарські кооперативи, вважають, виникли у 1850-х роках у Німеччині. Спочатку їхнім завданням була гуртова закупівля насіння та сільськогосподарського інвентарю, наприкінці століття до їхніх функцій додалися збут сільськогосподарської продукції й технічне переоснащення господарств членів кооперативу. Тож 1920 року в Німеччині, за деякими даними, вже налічувалося майже 13 тисяч сільськогосподарських кооперативів. До речі, відомий банк «Райффайзен» спочатку займався переважно кредитуванням сільськогосподарських кооперативів, тому й нині його герб — дві кінські голови.

За прикладом Німеччини кооперативи стали створювати в інших країнах Європи, а також у США, Аргентині й навіть Індії. Тож 1895 року в Лондоні було засновано Міжнародний кооперативний альянс. І дотепер частка кооперативів у загальному обсязі сільськогосподарської продукції найбільша саме в Європі. Їхні основні функції — зазвичай заготівля, переробка й збут аграрної продукції. Переробці та пакуванню приділяють дедалі більшої уваги — основна кількість кооперативів продає не сировину, а напівфабрикати чи готову продукцію. У Данії кооперативи постачають на експорт 90% фасованого молока, масла й сиру. Кооперативи скандинавських країн реалізують майже 80% м’яса та молока у переробленому вигляді.

Ще одна важлива функція кооперативів — матеріально-технічне забезпечення їхніх членів. Кооперативи Фінляндії та Швеції задовольняють 60% потреби тамтешніх фермерів у засобах виробництва, Нідерландах — 55%, Франції та ФРН — 50% тощо.

У більшості розвинених держав влада із самого початку кооперативного руху підтримувала його розвиток, вбачаючи в кооперативах засіб подолання бідності й політичної стабільності на селі. Виняток — хіба що царська Росія та СРСР, де кожне об’єднання людей без участі влади вважали загрозою режиму. Тому кооперативний рух, що успішно розвивався на Західній Україні за австро-угорської та польської влади, було придушено після окупації краю Радянським Союзом 1939 року.

Нині у країнах ЄС вважають кооперацію засобом підтримки конкурентоспроможності вітчизняних сільгоспвиробників, створення робочих місць, стимулювання розвитку регіонів тощо.

Засоби підтримки кооперативів з боку влади у різних країнах різні. У Швеції, Фінляндії та Ірландії особливих податкових пільг для кооперативів не існує, їх оподатковують на загальних підставах, зате податкова система загалом дуже ліберальна до місцевих товаровиробників. У Німеччині, Великій Британії, Данії, Нідерландах діє описана у попередньому матеріалі система патронажних дивідендів.

В інших країнах ЄС діють різні системи податкових пільг. Якщо виплати членам кооперативу в Італії перевищують 60% загальних витрат, кооператив звільняють від сплати податку на прибуток. Також звільняють від прибуткового податку члена кооперативу, якщо його дохід у ньому менший за певну суму. Істотні податкові пільги мають кооперативи Франції. Крім того, якщо кооператив переробляє й пакує продукцію, він має право отримати кредит на пільгових умовах. А поділу кооперативів на виробничі та обслуговуючі у законодавстві більшості країн немає.