Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»

На полицях кількох львівських і чернівецьких книгарень, які пропонують читачам українську книгопродукцію, з’явилася привабливо оформлена повість журналіста й письменника Миколи Максимця «Таємниця гори діда Лева», що побачила світ у чернівецькому видавничому домі «Букрек».

Твори Миколи Максимця захоплюють не лише читачів, а й членів журі творчих конкурсів. Фото надане автором

Колеги автора з Чернігівщини, де минули його дитинство і юність, Києва, де навчався в університеті, Буковини, якій віддав понад тридцять творчих років, порівняли цю мовно соковиту, насичену краєзнавчими, історичними та науково-пізнавальними фактами повість із Довженковою «Зачарованою Десною» та Стельмаховими «Гуси-лебеді летять».

Хоч автор заслужено отримав за «Таємницю гори діда Лева» міжнародну літературно-мистецьку премію імені Миколи Гоголя, лауреатами якої свого часу стали, зокрема, меценат Петро Яцик, письменники Оксана Забужко і  Келменді з Албанії, іранський поет Сограб Рагімі.

«Таємниця гори діда Лева» хоч і невеликим тиражем, та поповнила нинішню напівпорожню нішу.  Це ще й книжка для, на жаль, призабутого нині сімейного читання, що колись культивувалося в нашому духовному житті.

— Більшу частину тиражу, —  каже автор, — подарував друзям, колегам, шкільним і громадським бібліотекам, у тому числі своїй, рідній, у Старих Боровичах. 

Ми ж додамо: дісталася книжка й центру дозвілля «Дивовижні долоні» при благодійному фонді Карітасу Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, де займаються діти-інваліди. Як мовила нам її координатор і вихователька Людмила Смолень, книжку взяли в проект голосного читання. Ця повість вчить юних сучасників позбутися гіподинамії через сидіння за телевізором і комп’ютером, розповідаючи про цікаві забави та заняття на свіжому повітрі, радісне спілкування з однолітками, поваги до старшого покоління, свого сусіда, вміння насолоджуватися кожним днем у найкращий, найромантичніший період свого буття,  хоч би яка доля тебе спіткала.

А й справді, дуже важливо сьогодні налаштувати людину на позитив, і отак легко, ненав’язливо, наче мимохідь, щедро вихлюпнути молодому поколінню глечик криничної белетристики.

Уже цьогоріч Микола  Максимець за нариси «Пастух білого птаха» (про  актора Івана Миколайчука), «Троянда поліського краю» (про свою незабутню вчительку, в образі якої зібрав кращі риси народного вчителя), за розвідки про життя і загадкову загибель партизанського комісара Семена Руднєва (розробку версії: «вбили свої за вміння домовлятися з упівцями в боротьбі проти спільного ворога») й за низку інших нарисів та есеїв отримав ще одну міжнародну літературно-мистецьку премію імені Пантелеймона Куліша.