Свою «підопічну» — 43-тонну броньовану евакуаційну машину — майор Олександр Орловський називає лагідно БРЕМкою. Саме вона, каже, торік у серпні допомогла його групі виконати бойові завдання. Він офіцер окремого ремонтно-відновлювального полку, що дислокується на Львівщині й підпорядкований оперативному командуванню «Захід», підрозділу унікального. Це такий собі госпіталь на колесах, який руйнує стереотипи, що ремонти й відновлення техніки — справа глибокого тилу. А група Орловського цілком успішно робила це, попри ворожі «гради» й міномети.
.jpg)
— Серпень був для нас гарячим у прямому й переносному значеннях, — каже заступник командира полку з роботи з особовим складом Олег Годованський. — Наші хлопці проявили і мужність, і витримку, і розумну ініціативу, тож, на щастя, всі вціліли й повернулися в частину. До складу групи входили майор Орловський, старший прапорщик Олег Савчук, лейтенант Павло Пенцак та старший сержант Денис Лісний. Орловський, начальник бронетанкової служби нашого полку, сам безпосередньо лежав під бронетехнікою, щоб максимально швидко поставити її у стрій. Усі ремонтні роботи виконували за якихось два десятки кілометрів від кордону, під вогнем ворога. До того ж ми ще й самі себе охороняли, щоб не потрапити в пастку.
А пастки підстерігали на кожному кроці.
— Першого серпня щойно ми в’їхали на територію розташування наших військ у районі Амвросіївки Донецької області, біжить назустріч військовий і кричить: «Ховайтеся, міномети!» Ми ледь встигли вистрибнути, а бусик наш добряче постраждав: побило і вікна, і колеса. У наших хлопців, які ховалися у бліндажах, залишився тільки одяг, що був на них, і озброєння — решта речей згоріла. Та рук ніхто не опустив: для ремонту й відновлення на БРЕМці ми зусібіч стягували інші пошкоджені машини. Адже вона броньована, витримала все, чим нас поливали: і осколки снарядів, і «градів», і мінометів. Харчувалися тим, що самі готували. А в скрутну хвилину підтримували одне одного.
Тоді вже справа пішла на виживання! Саме тоді до нас приїхав Олександр Сергій — єдиний із генералів, якого ми бачили на передовій. У селі Степанівка, каже, техніка на вас чекає. Розмістилися у звичайній сільській хаті, разом із місцевими ховалися в підвалах, ділилися з ними цигарками та хлібом. Там утворився своєрідний клин: із трьох боків — сепари. Та ми свою справу робили: БРЕМка виручала, — наче про рідну людину говорить про свою «супутницю» Олександр Орловський: він особисто керував машиною під час евакуації техніки.
Там, вважайте, на передовій, зустрів Ігоря. Він, як з’ясувалося, з Далекого Сходу: приїхав навідати брата і… пішов захищати Україну.
— Перед ротацією я передав йому БРЕМку: гадаю, вона й тепер вірно служить Україні. А ми за першої ж нагоди до неї навідаємось, — оптимістично додає майор.
Орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким удостоїв його Президент за успішне бойове завдання та порятунок техніки, майор вважає нагородою всієї групи. А сам хоча й служить у різних військових частинах понад 20 років поспіль, проживає разом із дружиною та 9-річним сином у гуртожитку в Золочеві. Звісно, малий Артем, який неабияк пишається татом, мріє про власну кімнату.
Та коли після повернення з війни в Олександра запитали, чи не хотів би зустрітися з психологом, майор віджартувався: «А що, психологу потрібна моя допомога?»
Ми в Google+