Директор бібліотеки в селі Ковалівка Людмила Сєнченко водночас обіймає посаду художнього керівника місцевого будинку культури. Тому знає про це в рідному населеному пункті все. «Читачів у нас багато — зо три сотні. Весь останній рік отримуємо багато нової літератури українською мовою. Є й про пригоди Гаррі Поттера, й інші сучасні видання. Дітвора любить, звичайно, казочки, а школярі запитують книжки за програмою. У нашій школі аж 40 учнів», — хвалиться вона. І додає, що при бібліотеці працює любительське об’єднання «Чарівний папірець». «Ми виготовляємо чудові картини. Працюємо в техніці торцювання», — зазначає Людмила Іванівна.
Працювати в такій техніці беруться навчити всіх охочих. Начебто все просто: треба взяти кольорові папірці, порізати на невеличкі шматочки, намотати на паличку і кожний клаптик приклеїти на основу малюнка. Для ковалівців такі контури здебільшого малює Наталія Чигрін. Вона художник не за посадою, а за покликом душі. І таких майстринь, за словами Людмили Сєнченко, в селі вже з десяток. А ще й діти на заняття приходять.
«Є в нас роботи у стилі оригамі. Їх навіть демонстрували на виставці японської культури, яка проходила в районі. А цього року ми взялися за вишивання», — охоче розповідає пані Людмила.
Саме рушники наштовхнули на думку створити при бібліотеці ще й народний музей.
«У нас тут зібрано багато речей, які здатні розповісти про історію села та долі людей. Ось рушник, вишитий у голодні 1930-ті. Даних про вишивальницю небагато. Це прабабуся чоловіка жительки села Оксани Доценко. Подивіться, які слова тут вишито: «Труд мучить і корміт эту рабочую крестьянку-рушникотворицю». І підпис: «Вишивала Варвара Семенівна Бездеткова», — проводить мені своєрідну екскурсію Людмила Сєнченко.
На окремому столі у приміщенні бібліотеки — течки «Історія села Ковалівка», «Скарби мудрості нащадкам», «Історія Миколаївського храму».
«Тут фотографії, грамоти наших односельців. Приходять діти, а ми їм показуємо: оце твоя бабуся отакою була молодою, а ось твій тато, коли був маленьким, — усміхається Ковалівський сільський голова Тетяна Шевельова. — Одне слово, зберігаємо тут свідчення про історію й розвиток села. Адже люди хочуть знати свої корені».
До речі, Миколо-Феодосійський храм пережив радянську владу, яка облаштувала тут зерносховище, а потім і зовсім забула про культову споруду, вважаючи, що час довершить занепад.
«Тут було все зруйновано. Навіть дерева проросли на даху храму», — згадує пані Тетяна 1973 рік, коли доля привела її на Сватівщину із Західної України. Тому спостерігати такий занепад храму було дико. Однак тутешні люди явно були переконаними атеїстами. Але щойно настала пора незалежності, як місцева громада ухвалила рішення відновити храм. Так переживши сторіччя (побудована у 1887 році), церква отримала другу молодість.
За словами Тетяни Шевельової, люди збирали гроші, шукали спонсорів. Але коштів не вистачало. Тож у 2008 році священики ухвалили рішення про відкриття тут скиту Святогірської лаври. Триває реставрація, представники лаври планують тут посадити сад і викопати ставок. Буде і власна пекарня. Храм внесено у туристську мапу Святогірської лаври. Отже, туристів побільшає. А це пряма підтримка села та його жителів.
Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+