ПРОБЛЕМА. Чому гроші стають основним мірилом компетентності того, хто збирається лікувати.

Із рвучкістю людини, яка завжди поспішає, кандидат технічних наук Володимир Суржин одразу з порога заявив, що в його невеликому портфелі —  прилади для лікування усіх хвороб. Наголосив: усіх без винятку. При цьому виключається тривале перебування в лікарні, вживання будь-яких ліків.

— Сучасна медицина лікує не хворого, — продовжив він, — а частини тіла, не вникаючи в причини хвороби, не враховуючи, що людський організм, — єдине ціле. Тому всі помирають від хвороб і ніхто — від старості. Я ж встановлюю причину недуги і «рубаю», так би мовити, її корінь. За кілька сеансів справляюся з проблемами, які традиційній медицині не здолати.

Звичайно, перша реакція на такі заяви — здивування. У світі працює безліч наукових установ, які не одне століття б’ються над проблемами оздоровлення людства. Проте навіть усі разом не можуть заявити про те, що так упевнено проголошує Володимир Миколайович.

— І не дивно, — переходить він у наступ. — Усі біди — від нерозуміння людством законів природи, які управляють здоров’ям і життям. Людина перестала бути правильною. Вона стала розумною, цинічною, руйнівником, але не мудрою. Гроші всім управляють і все руйнують. А бездуховність веде до прірви.

Твердження не нове, його проголошують дедалі частіше.

— Але як усе це ув’язати з вашими приладами? — запитую.

— Вони — інструмент, який допоможе подолати кризу людства.

— ?!

— Для цього слід розв’язати глобальні завдання. І першочерговим я вважаю відновлення здоров’я населення через просвітництво та оволодіння новими технологіями. Саме на них базуються всі виготовлені мною прилади.

— Вони запатентовані?

— Ні. Але я працюю з ними щодня. До мене йдуть люди, від яких офіційна медицина відмовилася. За роботу беру гроші. Але лише після того, як пацієнт переконався, що я йому допоміг. Якби не було результату, мене б уже побили…

— Відповідний дозвіл Міністерства охорони здоров’я на лікарську практику та використання приладів маєте?

— Не маю. Але я був у міністерстві, в провідних науково-дослідних інститутах. Скрізь просив атестувати і мене, і мої прилади. Усі мене вислуховували, погоджувалися, що роблю добру й потрібну справу. Коли ж мова заходила про перевірку моїх напрацювань, відповідь була одна: «А ви знаєте, які для цього потрібні кошти!»… Цим усе й закінчувалося.

— Виходить, експериментуєте на людях?

— Ніхто мені не може заборонити лікувати, як вважаю за необхідне. Адже ще 2002 року Всесвітня організація охорони здоров’я проголосила, що будь-які методи оздоровлення мають рівні права на застосування. Головне, щоб людям це допомагало.

— І багато до вас звертаються?

— Жити нема коли — працюю день і ніч.

Ось така розмова. Володимир Суржин не перший, хто пропонував керівним і науково-дослідним установам охорони здоров’я дослідити його напрацювання і дати офіційний висновок. Процедура ця тривала, витратна, тож зустрічі закінчувалися без результату. Звичайно, журналіст або пересічний пацієнт, який пройшов уже не одну лікарню, але не вилікувався, кваліфіковано оцінити методику і прилади Володимира Суржина чи іншого представника нетрадиційної медицини не уповноважений. Ми можемо лише констатувати, що пошук Суржина та його колег ініціюють позбутися прогалин у досягненнях традиційної медицини. Ці люди беруться (кваліфіковано чи ні — судити спеціалістам) за розв’язання проблем, які століттями болять людству.

Таких ентузіастів (якщо вони справді діло роблять) не відштовхувати треба байдужістю, бюрократичними перепонами чи посиланням на безгрошів’я. Держава має багато інституцій, законодавство, що регламентує зокрема і діяльність винахідників та раціоналізаторів, а також надання нетрадиційної медичної допомоги. У рамках правових вимог і має все це відбуватися.

Так, у бюджеті коштів не вистачає. Але це не означає, що є підстави відкладати пропозиції у довгу шухляду до кращих часів, не розглядати їх і робити вигляд, що нічого не відбувається. Відбувається! Людям надають не узаконені й офіційно не перевірені, не затверджені послуги. Критерій один — їхня оплата користувачами. Автор приладів упевнений, що використання його напрацювань за сприяння держави може принести користь великій кількості пацієнтів. Подібні пропозиції були й раніше. І не один раціоналізатор, спіткнувшись на різних бюрократичних перепонах, або продав своє дітище за кордон, або й сам виїхав з ним туди. Володимир Суржин хоче працювати тут. Жодної допомоги у держави він не просить, лише пропонує оцінити його роботу.

З подібними заявами звертається не він один. І це добре, що люди думають, шукають, пропонують.

Крапки над «і» мають поставити компетентні й уповноважені на це інституції, що діють у структурі МОЗ. Відповідальність повинна бути не лише за дії, а й за бездіяльність посадовців. Адже саме вони мають гарантувати свободу вибору громадян — між правильним і неправильним лікуванням. Відсутність офіційної оцінки роботи Володимира Суржина позбавляє нас такої можливості.