Ми звикли, що мемуари пишуть відомі державні діячі чи політики. Петро Мазур із гірського села Угля-ГруникиНа презентації книжки «Я есьм русин, русин і буду!..» Фото автора на Закарпатті перекреслив цей стереотип. Його книжка «Я есьм русин, русин і буду!..», яка вийшла у видавництві «Ліра», написана на  фактах із життя його  родини, може стати  місцевим бестселером. Назва книжки говорить про те, що автор ніколи не зраджував своєму родовому корінню. 

Автор вписує власне життя в широкий контекст існування краю, який за часів входження до складу Чехословаччини мав назву Підкарпатська Русь.

У його біографії був Донбас: туди разом із братом і товаришами поїхав за комсомольською путівкою. Звідти, з шахти імені Абакумова, його шлях проліг  на Тихоокеанський флот, де служив  моряком-підводником, брав участь у кампанії з розв’язання Карибської кризи.

Після повернення додому його обрали головою сільської ради, а після навчання в сільгоспінституті — секретарем парткому колгоспу. Пізніше працював у системі споживчої кооперації, побудував пекарню в Углі, яка забезпечувала хлібом 20 тисяч людей. А ще з однодумцями  започаткував будівництво православної церкви, домігся відновлення роботи дільничної лікарні в селі Угля, газифікації присілків. Нині ветеран — голова ради старійшин села.

Петро Мазур із дружиною виростили чотирьох дітей. Виконав і свій «обов’язок совісті» — відновлення прав власності на землю, яку відібрала в його родини радянська влада під час створення колективних господарств. «Ця земля скроплена кров’ю діда, який загинув, перебуваючи на заробітках в Америці. Я повинен був добитися справедливості і зробив це», — підсумовує Петро Мазур.

Нині хоче налагодити контакт із сином дідового брата, який проживає в США. «У 20-х роках минулого століття мій родич виїхав до Америки на заробітки, там і залишився. Його син став військовим і дослужився до найвищої посади — став командувачем Тихоокеанського флоту США», — додає Петро Федорович.