СПІВПРАЦЯ

Київський національний університет технологій та дизайну робить практичний внесок у виконання програми піднесення економіки

Великий резонанс, а головне — дієву реакцію викликав черговий з’їзд працівників легкої промисловості у Київському національному університеті технологій та дизайну.

Звичайно, не тому, що там відбувався. А це теж показово, оскільки легка промисловість — чи не єдина галузь, представники якої збираються обговорювати проблеми в університеті, визнаючи його роль як лідера інновацій. А воно так і є, адже за умов, що склалися в  економіці, саме цей навчальний заклад перебрав на себе значну частину функцій галузевих науково-дослідних установ. Університет, який зумів не лише зберегти профільний  напрям, а й поглибив та пристосував його до ринкових умов, став своєрідним локомотивом галузі. Тож і горнуться до нього вчорашні випускники, а тепер уже спеціалісти, аби в рідному закладі набути підтримки. Водночас таке спілкування — своєрідний орієнтир для викладачів і студентів.

Без підтримки не обійтися

— У нашому закладі, — каже ректор університету Іван Грищенко, — з’їзд відбувався вдруге. Торішній дав поштовх інтенсивного пошуку шляхів  поліпшення підготовки спеціалістів, адаптованих до  виробництва. Робили це у тісній співпраці з роботодавцями. Наш університет — єдиний в Україні вищий навчальний заклад із 82-річною історією, який готує фахівців для сфери легкої промисловості та індустрії моди. Він визнаний основним дизайнерським університетом в Україні.

Разом із підготовкою фахівців інженерних спеціальностей для легкої промисловості й індустрії моди поєднуємо ступеневу підготовку спеціалістів дизайнерського, економічного, хімічного та інших напрямів.

Іван Михайлович із гордістю показує розробки викладачів і студентів, виконані на замовлення підприємств. Це — конкретна відповідь на заклики їхніх керівників готувати спеціалістів, адаптованих до виробництва. Водночас — реакція на впровадження національної рамки кваліфікацій, яка орієнтує випускника на творчість. Тобто маємо результат перебудови вищої освіти з кількісних на якісні показники.

Без участі бізнесу перебудова неможлива. Це відчули й самі роботодавці. Тому після першого з’їзду  в університеті вони почали активніше брати участь у створенні умов для практичної підготовки студентів. Скажімо, ВАТ «Володарка» обладнало в університеті студентське ательє мод. Там є всі умови для творчої роботи. Подібні навчально-виробничі полігони готують кілька інших підприємств. Чимало з них замовляють наукові проекти, які здійснюють викладачі разом із студентами.

Звичайно, треба роботу поглиблювати. Університет готовий запропонувати значно більше. Біда в тому, що легка промисловість ледве жевріє, не має належних прибутків. Причина одна: прорахунок на старті незалежності, коли галузь розвалювали на догоду імпортерам. Тепер, щоб вижити, виробничникам доводиться долати неймовірні труднощі. І чи не єдиним союзником та порадником протягом усіх цих років залишається університет, який зберіг і розвиває вітчизняну школу.

Враховуючи реалії

В умовах ринкової економіки, де університети заробляють на свій розвиток продажем ліцензій, цей навчальний заклад мав би хороші прибутки. На жаль, українські підприємства не  мають коштів на впровадження інновацій. Тому ліцензій продається дуже мало.

Виходячи з реалій життя, вважає Іван Грищенко, треба готувати спеціаліста легкої промисловості, який обов’язково повинен володіти навичками управління і знати основи економіки. На це спрямовуємо свої зусилля, аби наш випускник міг працювати не лише технологом чи механіком, а й був підготовлений до відкриття власного бізнесу. Саме такі фахівці зможуть генерувати ідеї, організовувати прорив у виробництві на якісно новому рівні. В цьому вбачаємо свій внесок у виконання програми піднесення економіки.

Як бачимо, локомотив до дороги, що веде вгору, готовий. На жаль, самотужки із завданням йому не впоратись. За двадцять останніх років держава дозволила розібрати і знищити не лише рейки піднесення, а й підступи до них. І це дуже добре, що у виші студенти почули правду про реалії в галузі, аби знати до чого їм готуватися.

Легка промисловість здатна вже сьогодні задіяти щонайменше майже 500 тисяч робочих місць.

Ємність українського ринку товарів легкої промисловості складає понад 80 мільярдів гривень, але вітчизняні товари займають лише його десяту частину.

Існування тіньових структур, ввезення товарів секонд-хенду у величезних обсягах у вигляді гуманітарної допомоги і навіть брендового одягу, пільгові умови оподаткування при реалізації імпортних товарів та у малому бізнесі завдають великої шкоди розвитку вітчизняного виробництва, створюють недобросовісну конкуренцію легальним виробникам. Поряд із тим у тіньових структурах та малому бізнесі не ведуть облік, крім того, є всі можливості виплачувати вищу заробітну плату без сплати внесків до фондів соціального страхування. У промисловості працює понад 3 мільйони осіб, які забезпечують зарплату 4 мільйонів осіб у сфері державного управління та 13 мільйонів пенсіонерам. У малому бізнесі також зайнято 3 мільйони осіб, які сплачують податків у розрахунку на одного працівника в середньому лише 800 гривень на рік, тоді як один працівник легкої промисловості не менш як 15 тисяч. Чому ж такі нерівні умови? Від цього потерпає не тільки галузь, а й бюджет країни, освіта.

Відродження легкої промисловості неможливе без модернізації виробництва. На жаль, вітчизняне машинобудування не виробляє навіть швацьких голок, не кажучи вже про обладнання, ввезення якого до цього часу не вирішено на сприятливих умовах для виробників.

Такі реалії. Саме в цих умовах доводиться готувати кадри, які повинні мати не лише професійні знання, а й моральний гарт борця за відродження. З цим в університеті справляються. Зусилля і вміння педагогів належно оцінили виробничники. Справа тепер за  управлінцями найвищого рівня, які повинні ввімкнути перед локомотивом галузі зелене світло — сприяти не розвалу, а відродженню галузі.