Хороші кам'яні сокири в період неоліту – це питання виживання племені. Майстри, які їх робили, завжди знали, де і який камінь можна дістати, щоб отримати надійну довговічну сокиру. Як правило, сировину для цих кам’яних знарядь приносили з місць, розташованих недалеко – в радіусі 200 кілометрів від житла майстра, рідко – понад 400-500 кілометрів.

Але є в цьому правилі виключення: деякі сокири робили з порід, які є лише в Альпах, і такі знаряддя археологи знаходили на відстані понад тисячу кілометрів від цього гірського масиву: у Північній Європі, Андалузії, на півдні Іспанії і навіть на Балканах. Чому? Цю загадку взялися дослідити вчені з Автономного Університету Барселони. Відповідь вони опублікували в Journal of Archaeological Method and Theory.

«Альпійські» кам’яні сокири досить часто робили у різних регіонах Європи і в різний час, тому вони не могли мати символічного або культового значення. У той же час в такому широкому поширенні знарядь з Альп не було і прямої економічної вигоди. Тим не менше, вони, швидше за все, мали високу обмінну «вартість».

На це могли вплинути кілька факторів. Так, «альпійські» камені, як показали сучасні експерименти, дуже стійкі до тертя і руйнування. Тому такими знаряддями можна було не тільки довго користуватися, але і багато разів їх реставрувати. Ймовірно, їх висока обмінна «вартість» складалася не тільки з високої якості каменю, але і з того, скільки часу і праці майстер витрачав на їх виготовлення, скільки разів ці сокири реставрували, перш ніж вони втрачали свою здатність різати. Тобто в основі «вартості» «альпійських сокир» – витрати праці. Щось подібне Адам Сміт, один з основоположників економічної науки, описував, коли говорив про Англію XVIII століття.

Деякі знаряддя, зроблені з альпійського омфациту (твердого мінерала) або жадеїту (мінерала зеленого кольору), могли виконувати роль примітивної «валюти» епохи неоліту, вважають автори статті. Правда, вони відзначають, що поки довести цю гіпотезу не можуть: потрібні додаткові дослідження.

Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»