Книжка «Михайло Петренко. Життя і творчість», що вийшла нещодавно, значною мірою компенсує незнання широким загалом цього поета. Хоч усім відомі кілька пісень на його слова. Ще приємніше, що грунтовне дослідження про свого далекого родича, автора пісні «Дивлюсь я на небо», підготували його потомки в четвертому та п’ятому поколіннях Олександр Петренко і Олександр Редчук, яким у свою чергу надали істотну підтримку інші спадкоємці.

Скрупульозність, з якою автори підійшли до формування видання, заслуговує високої оцінки. Адже деякі публікації мають означення «вперше». Це і фрагмент раніше не відомої драматичної думи «Найда», і біографічний нарис родоводу та службової діяльності поета тощо.

Впадає в око, що поезії подано правописом оригіналу й адаптовано до сучасних літературних мовних норм. Йдеться про повне зібрання творів, які в такому обсязі, по суті, також надруковані вперше.

Віршів хоч і небагато, однак вони мовби дихають історією, наближаючись словами і правописом до сучасного читача. Зрозуміло, що з-поміж них увагу привертають поезії  «Недоля» («Дивлюсь я на небо…») та «Взяв би я бандуру», які принесли славу їх авторові.

Загалом  упорядники чітко виділяють кілька фактів, які нарешті вдалося підтвердити історичними документами. Зокрема про затвердження Михайла Петренка Урядовим Сенатом у чині губернського секретаря (14 серпня 1844 року), призначення старшим помічником столоначальника (19.09.1844) і до Вовчанського повітового суду секретарем (16.08.1847), переведення до Лебедина повітовим стряпчим, тобто прокурором (6.07.1849), інші дати.

Тим часом, наголошують упорядники, на певну частину запитань ще немає достовірних відповідей. Зокрема документально не підтверджено місто і місце народження Михайла Миколайовича, не встановлено точної дати народження, не з’ясовано місця проживання його батьків у Слов’янську, окремих інших моментів біографії.

Так само потребує додаткового обстеження місце поховання поета в Лебедині на Сумщині, не знайдено бодай однієї світлини чи портрета, які б чітко вказували, що на ній — Михайло Петренко. Щодо цього, то 2007 року заслужений художник України сумчанин Олександр Чередниченко реконструював портрет митця на основі світлини онука поета Бориса Миколайовича Петренка, яку надала правнучка Наталія Борисівна Шептій. Як стверджували родичі, онук був дуже схожим на свого славетного діда.

Принаймні сьогоднішній читач має хоч приблизне портретне уявлення про того, хто дав крила національному шедевру і був по-синівському задивлений у небо України. А книжка значно розширює знання про видатного лірика.