Концерт вийшов славний. Віртуозні фортепіанні та вокальні дуети, милі спогади про Метра від сучасників, вражаючий фрагмент спектаклю «Іван Козловський — віра, надія, любов…». На десерт — симпатичний виступ учнів музичної школи з Мар’янівки — тої самої, що побудована на кошти Івана Семеновича.

Був і десерт у буквальному розумінні — торт з однією свічкою на честь дня народження центру. Запивали чаєм. Господарі запрошували приходити ще.

— Чайний формат, створення для відвідувачів відчуття сімейного затишку — це надзавдання нашого проекту, — говорить один з авторів ідеї художній керівник Національної оперети Богдан Струтинський. — Центр ім. Івана Козловського є підрозділом нашого театру. Тут також проводяться конкурси і фестивалі з цього жанру, власне, знайдеться місце для всього творчого і талановитого. Ми не обмежуватимемося в роботі якимось одним напрямом і про це свідчить різнобічність репертуарної палітри центру.

На моє жартівливе запитання, чи не соромно опереті за те, що вкрала в опери таку постать, як кращий тенор ХХ століття, Струтинський також з гумором відповів, що Київська оперета рада вкрасти й інших відомих українських діячів, наприклад Симона Петлюру, який працював на посаді завідувача літературно-драматургічної частини першого українського стаціонарного театру. А прописаний цей театр був саме в Троїцькому народному домі, який нині є домом Національної оперети.

Щодо патронату саме оперети над центром, який стає дедалі потужнішим концентратом пам’яті, вшанування та пропаганди в Україні та світі ролі Івана Семеновича, то пан Богдан відзначив, що колишня вітальня ім. І.С. Козловського, а нині Мистецько-концертний центр, є підрозділом Київського національного академічного театру оперети теж недарма. Саме на сцені вже згаданого  Народного дому співак дебютував, виконавши партію Андрія в «Запорожці за Дунаєм»  С. Гулака-Артемовського. У фінансовому плані, за підсумками минулого року, центр вийшов на впевнені нулі — прибутки покрили видатки. Це ще раз показує, що і керівництво Національної оперети, і керівник центру Тетяна Зозуля є не просто людьми зі смаком, а й хорошими менеджерами.

Пані Тетяна у спілкуванні за чаєм розповіла, що зал імені І.С. Козловського існував з 2001 року. Після реорганізації було створено Мистецько-концертний центр Київського театру оперети — і зал здобув статус національного. Після  ремонту тут налічується 80 глядацьких місць, до послуг виконавців рояль «Bluthner», центр повністю оснащений аудіообладнанням, кондиціонерами, телефонами і підключений до мережі Інтернет.

Приміщення має чудову акустику, що дає змогу планувати постановки міні-опер, музичні вистави, концерти та майстер-класи майстрів мистецтв України і світу, літературні та поетичні вечори, конференції, тренінги, вернісажі,  інші художні акції. Все це приваблює охочих провести заходи в камерному форматі. Коли артист працює, як то кажуть, на відстані витягнутої руки, це дає особливе сприйняття глядачеві й висуває особливі вимоги до виконавця.

На моє запитання «Наскільки складно працювати в малому форматі?» до головного хормейстера Національної оперети Ігоря Ярошенка та головного балетмейстера Вадима Прокопенка, обидва посміхнулися  (вочевидь, я не перший про це запитав) і в один голос сказали, що вважають «вузькі рамки» творчим викликом. А потім розповіли, що попри невеликі розміри сцени та залу вже ставили тут і балетні, і хорові номери.

Справді, Центр ім. Козловського — це чудовий простір для розкриття творчих можливостей. І чимало талантів, особливо молодих, ним уже скористалися і планують вибухнути тут новою енергією знову. Тому традиційно раджу: стежте за афішами.