СПАДЩИНА

Цей маловідомий факт озвучили студенти Дніпропетровського університету на Гончарівських читаннях

"Щорічні квітневі університетські читання "Олесь Гончар -відомий і невідомий" нині особливі тим, що їх підготували виключно студенти", - наголосила декан факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства Ірина Попова.

Так, першокурсниця Людмила Литвиненко розповіла, як виник псевдонім письменника. Марина Ванжа проаналізувала антисоборну кампанію у контексті боротьби політичних кланів в Україні. Надія Криворучко - однокурсниця Людмили і Марини - переповіла маловідомий факт: після розголосу, якого набув роман "Собор", ліквідували так зване радянське кріпосне право і селянам почали видавати паспорти.

Що спільного в романа О. Гончара "Берег любові" та повісті Е. Хемінгуея "Старий і море"? Про це - у доповіді другокурсниці Катерини Овчарової "Олесь Гончар та Е. Хемінгуей: типологічні паралелі".

У конкурсі читців взяли участь і студенти-іноземці. Цзян Лі та Лінь Цян з Китаю прочитали уривок з роману "Собор" українською мовою, а Юань Фуйцинь - вже китайською. Рідною турецькою виголосив цей твір Гончара студент Язар Бірол. Студент четвертого курсу Олег Андрійко якраз напередодні Гончарівських читань нагороджений міжнародною літературною українсько-німецькою премією імені Олеся Гончара - за історичний памфлет "Послання до Ірода", присвячений листу козаків турецькому султану Махмуду ІV.

Університетські викладачі щороку запрошують на читання рідну сестру Олеся Гончара - Олександру Терентіївну Сову. "З цією дивовижною жінкою, яка днями відзначила 97-річчя, наших філологів поєднує багаторічна дружба, - розповідає голова прес-центру Алла Бахметьєва. - На цьогорічних Гончарівських читаннях пощастило почути цікаві спогади Олександри Терентіївни. "Коли Олесь народився, дідусь поводив мене по двору, а потім каже: "Ходімо до хати, ми тобі братика знайшли". Я: "Де?" "Та бігав тут по городу, насилу піймали - таке швидке, зв'язали його і поклали в хаті, ходімо, подивишся". Після смерті мами у 1920-му ми з ним розлучилися, а зустрілися аж 1935 року. Письменники часто запитували Олеся, як він встигає так багато працювати, а він відповідав: "Мені допомагає той, кому ви не вірите, - Бог". Я ж читати навчилася, коли доньку в перший клас віддала, разом з нею грамоту освоювала".

Квіти сестрі Олеся Гончара Олександрі Сові вручив проректор університету професор Валентин Іваненко.