Михайло Тиханський живе у Монастириську, що на Тернопільщині. Це місто називають лемківською столицею. Щороку тут  організовують багатолюдний фестиваль «Дзвони Лемківщини». Останніми роками взялися й за спорудження туристично-музейного комплексу просто неба «Лемківське село».  Багато років пан Михайло — староста цього фестивалю та директор лемківського скансену. Сімдесят років тому його родину разом із сотнями тисяч лемків, а також українців з Підляшшя, Надсяння, Холмщини, тоталітарні режими примусово переселили з їхніх споконвічних земель. Сім’я Тиханських жила у с. Милик, що неподалік  нині добре знаного в Польщі містечка-курорту Криниця-Здруй.

За фахом Михайло Тиханський технік-будівельник. Але тепер він не лише переймається будівництвом музею. Захопився й вивченням історії Лемківщини. Каже, нинішні та прийдешні покоління повинні знати всю правду  про гірку долю західної гілки українців.

Лемківський газда та збирач старожитностей краян Михайло Тиханський. Фото автора

Має ще одну давню пристрасть — колекціонувати речі побуту, культури, духовного життя лемків. У «Лемківському селі» деякі хижі стали своєрідними музеями, адже збирач подбав про створення експозицій.  Скажімо, цьогорічного серпня в  скансені відкрили кузню. Все її обладнання, пристрої привезли переселенці ще у повоєння з Бескидів. Зібрав це докупи, звісно, Михайло Тиханський. На великий ковальський міх, що роздуває розжарене вугілля, каже, «полював» аж цілих два десятиріччя.

Пан Михайло в музейних хижах на огляд виставив із власної колекції давні речі лемківського побуту, а також церковне вишиття та дзвіночки. Зібрав майже 200 вишитих рушників. Ось «вогнянка», мов веселка, — із села Доброводи, а ось монастириська темно-вишнева вишивка. Кожен експонат репрезентує певне село Монастириського району. Усі власні раритети лемки дарують панові Михайлу, бо знають, що збереже їх для історії.

Можна багато розповідати про різні речі лемківської матеріальної культури та побуту, які зібрав Михайло Тиханський, як і про долю їхніх колишніх власників. Та знаймо: ці старожитності передусім жива пам’ять, туга, міцна сув’язь поколінь етнографічної групи українців, яка зазнала горя від комуністичного режиму депортації. Вся діяльність пана Михайла спрямована на те, «жеби дух лемківський нігда не ослаб».