Здавна в українському суспільстві заведено: коли в родину приходить біда, гуртом беруться допомагати постраждалим. Хто чим може. Нормальна реакція нормальних людей, стверджують психологи. Тож хіба може галицька громада залишатися байдужою до ситуації, що склалася в Криму?

Саме так сприйняло драматичне становище кримчан через брутальну окупацію півострова молоде львівське подружжя Кунців. Тетяна і Тарас, довго не роздумуючи, вирішили поселити у своїй однокімнатній квартирі, що в центрі Львова, родину кримчан, яким довелося залишати власний дім через неоголошену сусідньою державою війну. Ельвіру з її дворічною донечкою Ілоною та братом зустріли, як рідних, на головному вокзалі, допомогли обжитися в новому помешканні. 

В останні дні ситуація у центрі Донецька мимоволі змушувала згадувати кумедного персонажа з відомої кінострічки, який періодично зітхав: «Знову влада змінюється…» У середу вранці правоохоронці вже вдруге звільнили приміщення Донецької обласної ради та облдержадміністрації від радикально налаштованих громадян, яких очолює «народний губернатор» Павло Губарєв. На даху будинку замість російського прапора, який теліпався тут кілька днів, знову підняли державний стяг. Те що, радикалів нарешті «викурили» звідси, у місті пов’язували із наступним — почав виконувати свої службові обов’язки новопризначений голова Донецької обласної державної адміністрації Сергій Тарута. «У нас все нормально, всі на робочих місцях», — повідомив він під час селекторної наради, яку проводив Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. У той же час керівник попрохав посприяти деяким кадровим змінам, бо є певний саботаж з боку силових служб, — пояснив він. Схоже, згадана допомога не забарилася, адже у другій половині дня стало відомо, що пішов на лікарняний (а потім на пенсію) недавній керівник обласного управління міліції, також змінився й керівник обласного управління СБУ. 

Тодішній глава Міністерства доходів і зборів, — яке в народі перейменували на «мінздох», Олександр Клименко, свого часу хвалився, що більш як дев’ять із десяти судових справ у підприємців й бізнесменів виграє його відомство.  Напевно, слід сказати, що не лише проти «мінздоху» позивачі були безсилими, так  само вони не могли знайти управу на явно протиправні або замовні дії інших державних структур. Приміром, «Урядовий кур’єр» двічі — 17 листопада 2012-го в публікації «Честь мундира дорожча за істину» та 27 червня 2013 року «Незговірливого конкурента… знищують» — розповідав про ситуацію, яка склалася у взаєминах між підприємством «Селком» та Антимонопольним комітетом України. Після останньої публікації  заступник голови АМКУ Рафаель Кузьмін навіть надіслав спростування на статтю з вимогою його  опублікувати. Редакція не надрукувала спростування хоч би тому, що це була чергова спроба  високопоставленого чиновника  розповісти про позицію відомства, представлену в попередніх публікаціях та розкритиковану їхнім автором на підставі конкретних фактів. 

Двісті років тому на небосхилі української національної долі з’явилася в образі геніального поета і художника провідна зоря, завдяки якій знесилений колоніальним упослідженням народ побачив, з якого боку, мовлячи словами Вергілія, постає світанок правди.

Духовне світло Шевченкового Слова розсіяло густий морок імперського зневаження української людини, українського народу, його мови, історії, прав. 

Видавництво «Либідь» упродовж своєї майже 180-річної історії, що збігається з історією українського наукового книговидання, друкує твори Великого Кобзаря, дослідження науковців про його життя і творчість, періодично відтворює репринтні видання. Завдяки державній програмі «Українська книга» найкращі видання побачили світ у 2012–2013 роках і вже стали надбанням бібліотек. А цього року видавництво опублікувало ювілейні видання власним коштом для охочих мати ці перлини в домашній бібліотеці або для подарунка. 

Не в кожного виникне бажання хоча б в уяві одягти на себе королівську мантію, якщо вона перед очима як музейний експонат. А ось коли стоїш у «Мистецькому Арсеналі» поряд із полотняною солдатською сорочкою Тараса Шевченка і його білим парусиновим костюмом, у якому він 155 років тому гостював у родичів у Кирилівці; а потім переведеш погляд на стіну, де поета увічнено у цьому ж одязі на збільшеному знімку одного з перших київських фотографів Івана Гудовського, майстерня якого тоді була на місці готелю «Козацький», що на Майдані Незалежності… Не знаю, як хто, а я таки віртуально приміряла цю одіж, що постійно експонується в Будинку-музеї Тараса Шевченка, на чоловіків його зросту й комплекції, котрі підходили оглядати її в «Мистецькому Арсеналі». Бо вона таки ближче їм до тіла, ніж королівська. 

Спочатку був «Заповіт». Слова, закарбовані в генетичній пам’яті кожного українця, лягли вишиваними рядками в обрамленні квітів і кетягів калини. Потім з’явився «Садок вишневий коло хати» — образи улюбленого всіма вірша склалися на полотні барвистим орнаментом. 

У Лемешівці на Київщині Тарас Шевченко малював, написав вірш «Садок вишневий коло хати». В будинку Закревських, який зберігся до наших днів, він був щасливим. Нині будівля перебуває в жахливому стані, руйнується. Про це зокрема йшлося в кількох матеріалах, надрукованих в «УК». На жаль, ні на звернення громадськості району, ні на виступ газети ніяк не відреагували ні в облдержадміністрації, ні в Міністерстві культури. Крига скресла, коли в Лемешівці побував відомий художник Анатолій Криволап. Одразу після цього й відбулася наша розмова. 

Напередодні жіночого свята заклопотані чоловіки бігають крамницями в пошуках саме того подарунка, який би припав до душі жінкам. Щоправда, часто представники сильної статі забувають, що дружина — передусім жінка, а вже потім господиня. Тому й подарунки обирають з розрахунку, щоб був корисний усій родині. А над тим, що такий презент самій жінці радості не принесе, здебільшого ніхто не замислюється. Тож купуючи подарунок, варто обирати саме той, який, можливо, і не потрібен усій сім’ї, але буде таким бажаним жінці. 

Поєдинок, який планувалося провести в Харкові, через складну ситуацію в нашій країні довелося грати у Ларнаці. Суперником синьо-жовтих стала команда Сполучених Штатів Америки, яка, на відміну від наших, здобула право виступати  в фінальному турнірі чемпіонату світу-2014.

Головний тренер американців відомий німецький фахівець Юрген Клінсман вирішив виставити експериментальний склад, основу якого склали легіонери. Михайло Фоменко зробив ставку на випробуваних виконавців, які минулого року зупинилися за крок від омріяної путівки на мундіаль у Бразилії. Стара гвардія не підвела. Перший м’яч у ворота суперників організували дніпропетровець Євген Коноплянка та киянин Денис Гармаш, який повернувся до гри після важкої травми. Щоб відкрити рахунок у матчі, Андрієві Ярмоленку залишилося лише не промахнутися з кількох метрів.