Президент України своїми указами 
призначив:

звільнив:  

Ви сміятиметеся, але процедурні «жарти» з паркуванням автотранспорту в українських містах після 1 квітня обіцяють розгорітися з новою силою. День сміху тут ні до чого, просто минулої неділі закінчився термін дії  урядової тримісячної відстрочки різним «парк сервісам», аби врешті-решт облаштувати місця для паркування спеціальними платіжними терміналами, названими в просторіччі паркоматами. Інакше всі платні стоянки втрачають, так би мовити, свій платний статус і стають умовно безкоштовними.  

Опублікована нещодавно в «УК» кореспонденція про ситуацію навколо лікування хворих на гостру ниркову недостатність методом гемодіалізу в Черкасах та публікації в інших ЗМІ викликали неабиякий резонанс в Україні. Тим часом тяжкохворі люди продовжують стояти на своєму: вони навідріз відмовляються  переходити на лікування до гемодіалізного відділення обласної лікарні, куди їх штовхають медичні чиновники області. Мотивують це тим, що вже пізнали всі «переваги» обслуговування в державній лікарні, кажуть, що якість послуг там не витримує жодної критики. До того ж, в обласній лікарні їм доводилося самим купувати частину медикаментів та витратних матеріалів, а в німецькому центрі все повністю безплатне.  

Кримський моряк, не знайшовши роботи на Батьківщині, вирішив пошукати щастя на російських суднах. Через офіційну одеську фірму підписав угоду, де були прописані всі умови співпраці з роботодавцем. Зібрав необхідні речі, попрощався з родиною і з легкою душею вирушив до сусідньої держави. Разом з новоспеченими працівниками його розмістили на кораблі, що більше нагадував іржаве корито. Перші три доби на судні ніхто не спав, бо ловили крабів, аби наповнити трюми. Потім їм дозволяли спати 4 години на добу по черзі, скрутившись клубочком на лаві. Годували весь час гнилою капустою. Протестувати не було сенсу, бо могли відібрати навіть таку їжу, та й судно було далеко від берега. Хто почує, про що ти там волаєш? Надія у людей з’явилася, коли до корабля підійшов катер прикордонників. Але ті, не звернувши увагу на знесилених людей та їхнє прохання, піднялися до капітана, який їх «підгодовував» грошенятами. Отримавши своє, поїхали геть.  

Обласна служба зайнятості на ринку праці Волині утвердилася одним із найпотужніших гравців і продовжує набирати авторитет. Про це, зокрема, свідчить той факт, що протягом минулого року її працівники допомогли знайти потрібну роботу і працевлаштували понад 24 тисячі волинян. Любитель військових аналогій може пожартувати, що це фактично дві повнокадрові мотострілецькі дивізії за штатами військового часу!  

Невеличке напівпідвальне приміщення не може вмістити усіх охочих. Тому промови та здравиці — на вулиці, під акомпанемент старенького репродуктора, з якого лунають то воєнні зведення Інформбюро, то повідомлення ТАРС про досягнення радянської космонавтики. Жодної політики тут немає — тільки спогади, захоплення, допитливість.  

Дітям для повноцінного розвитку не потрібні комп’ютерні ігри чи нескінченні телесеріали. Здається, що саме це прагнули довести ті мудрі люди, які задумали і створили науковий дитячий центр «ЛеВессо» («Корабель»), що успішно функціонує у Страсбурзі вже понад п’ять років.  

Незалежна профспілка енергетиків України (НПЕУ) звернулася до Президента України Віктора Януковича з проханням вирішити питання наростаючої заборгованості за спожиту електроенергію, заявив під час прес-конференції голова профспілки Валерій Погорєлий.  

Повз музей ім. Устима Кармалюка, що в райцентрі Літин на Вінниччині, проходить дорога державного значення, поряд парк. Буває, стане легковик і його пасажири просять: «Розкажіть нам про цього рекетира». Працівники музею зауважують, що рекетира в них немає, та у відповідь чують: «А що — він не був розбійником, не грабував?» Буває й інше. «У нас є Олекса Довбуш. Ми його називаємо нашим Робіном Гудом. А свого Кармалюка як ви називаєте? Теж так? То розкажіть про нього».

Музей розміщений у кімнатах стражників колишньої фортеці-в’язниці. А через двір від оглядових залів розташована ще одна, а можливо, основна пам’ятка історії — двоповерхове приміщення в’язниці, з якої 4 рази тікав Кармалюк. Втім, ця територія не доступна для огляду. Будівля колишньої в’язниці перебуває у вкрай занедбаному стані, давно не використовується, але музеєві її не передають. А є що в ній побачити: стіни завтовшки 1,6 м, підлога «паркетна» (цеглу покладено ребром), також частково збереглися дерев’яні перила і грати на вікнах. Мимоволі переймаєшся питанням: як звідси можна було втекти? Та це другорядне: складніше зрозуміти мотиви усіх діянь народного месника. Й донині цікавість до цієї історичної постаті неабияка. Зокрема на районний конкурс «Лицар українського духу», оголошений до 225-річчя з дня народження Кармалюка, надійшло 57 робіт. Завдяки чому цей герой живе в народі? Про це розмовляю з директором музею Вірою ТКАЧ. 

У райцентрі Калинівка, що на Вінниччині, територію, де завершується будівництво нового міського сміттєзвалища, місцеві мешканці називають… зеленою зоною. Мені було незвично це чути. Мимоволі згадав, що на березі ставка, розташованого за один кілометр від Вінниці, відпочивальники залишили стільки пляшок, обгорток, поліетиленових пакунків, що його ніяк не назвати місцем культурного проведення дозвілля. То хіба сміттєзвалище може бути кращим за став?