Попри те, що країна відзначала 66-й День Перемоги, у святковий тиждень кількість дзвінків на урядову телефонну «гарячу лінію» аж ніяк не зменшилась. Про це повідомили редакції в Урядовому контакт-центрі. Тож ми продовжуємо інформувати читачів про те, що болить співвітчизникам та як владні структури розв’язують їхні проблеми. За період з 9 по 15 травня 2011 року надійшов 5021 вхідний дзвінок. На 3158 звернень фахівцями Центру надані консультації й довідкова інформація. 1863 звернення надіслано на опрацювання за належністю до органів виконавчої влади.  

 Урядом зроблено багато задля покращення умов ведення бізнесу. Результати вже відчутні, однак представники бізнес-середовища вважають, що цього замало. Для розгляду спірних питань та пошуку компромісів Рада підприємців при Кабінеті Міністрів провела розширене засідання за участю Прем'єр-міністра Миколи Азарова, представників міністерств та профільних відомств.

На відеоконференцію "Основні напрями соціальної політики", що відбулася у комунікативному центрі уряду, віце-прем'єр-міністр - міністр соціальної політики Сергій Тігіпко прибув практично без запізнення. Насправді ж спілкування з представниками громадських організацій, профспілок, керівниками місцевих органів соціального захисту та журналістами з Харківщини, Одещини, Львівщини та Дніпропетровщини відбувалося переважно у режимі "запитання - відповідь".

 "Міг би стати журналістом, якби не приліпилася та фотографія", - лукавить таки, а, може, зі скромності мовить Василь Бурма. Адже його творчій насназі, працездатності можна лише позаздрити. Перо у нього завжди легке, доступне, щире, емоційне. Про природу на Тернопіллі так задушевно й проникливо ніхто не пише. Його навіть колеги називають "тернопільським Пєсковим". Інша річ, що ось уже з півстоліття він ніколи не розстається з фотокамерою, постійно у пошуку "цар-кадру".

У Русові, що в Снятинському районі на Івано-Франківщині, і сьогодні громаду очолює Стефаник. Чесно кажучи, неймовірно зраділа такій журналістській удачі: не треба далеко шукати видатну родину. І по телефону запитала Олексія Миколайовича, ким він доводиться послові Галичини до Австрійського парламенту і класикові української літератури? "Ніким. Ми не рідня", - сказав 32-літній війт. Інтуїтивно цьому не повірила. 

Зовнішній вигляд уславленого легкоатлета лише частково асоціюється з легендарним образом українського богатиря, який штовхає важке ядро за позначку 20 метрів. Кремезна постать, міцний потиск руки, особлива хода - повільна, без зайвих рухів-коливань. А ось погляд - щирий, відкритий, добродушний. Про це добре знає сам Юрій. Усміхається:

"Колись навіть пропонували зніматися в кіно, але через "мирну" зовнішність не взяли - потрібен був вуркаган".

Про досягнення Ю.Білонога в секторі для штовхання ядра сьогодні знає весь світ. І хоч атлет залишив великий спорт, свої знання і навички передає учням.

 Об'єктивної статистики про кількість учасників Великої Вітчизняної війни, які стали інвалідами, на сьогодні немає. За словами військових хірургів, у ті часи, в умовах бойових дій, за браку чи повної відсутності антибіотиків і неможливості забезпечити належний догляд, лікар, перед яким стояв вибір - ампутувати чи залишати кінцівку пораненому, найчастіше робив вибір на користь першого. Так, Степан Кашурко, керівник пошукового російського центру "Подвиг" Міжнародного союзу ветеранів воєн і Збройних сил, посилаючись на документи з грифом "Совершенно секретно", наводить такі цифри. Згідно з ними, з фронтів Вітчизняної війни повернулося безруких - 1 мільйон 10 тисяч, безногих - 1 мільйон 121 тисяча, які втратили і руки, і ноги - 85 тисяч 942 чоловіки.

Правоохоронці захищали військові склади від нападу переважаючих сил ворога. Захоплення цих об'єктів загрожувало мирному населенню грабежами й насиллям, розгулом анархії та беззаконня, які сягнули б не лише Ніжина, а й Чернігова та Києва. 

У музичному світі України Євген Станкович отримав чи не всі високі звання. Шість років поспіль, очолюючи Національну спілку композиторів, продовжує писати опери, симфонії, камерні та скрипкові концерти, романси.

Не рідше ніж двічі на рік Євген Федорович приїжджає додому, в закарпатське місто Свалява, де живе його 92-річна матуся та молодша сестра Любов Федорівна. Там і зустрівся з визначним земляком кореспондент "Урядового кур'єра".

Віра, жіночка легенько за п'ятдесят, яка продає городину на одному зі столичних базарів, бідкається, що десятирічного онука Сергійка днями не можна відірвати від комп'ютера. І як його відірвеш, адже цю "іграшку" придбано на гроші, зароблені мамою в... Іспанії.