Усі хлопчики і дівчатка наслідують улюблених героїв, у тому числі й батьків. І вже з дитячого садочка приміряють до себе різні професії. Та навряд чи комусь із них (як і нам з вами) спадало на думку стати Дідом Морозом. Цей магічний казковий образ є недоторканним. Зазирнути в шпаринку дідівського життя — мрія багатьох. Де він мешкає, що їсть, чи чистить зуби, чим займається влітку? Перелік запитань до нього нескінченний. Щоб хоч трішечки, одним мізинчиком доторкнутися до закулісся його життя, «УК» спробував зустрітися зі справжнісіньким Дідом Морозом. Нам це вдалося.

Його звуть Юрій БОРИСЬОНОК, а зимова резиденція заслуженого артиста України розташована в Київському Палаці дітей та юнацтва. Нині тут для дорогих гостей готують новорічну шоу-виставу «Казка Діда Мороза».

Увага! Перевтілення

Секрети професійного довголіття

— Юрію Дмитровичу, як же стають Дідами Морозами?

— Одному впоратися скрізь водночас, звичайно, справа не з легких. Навіть якщо замінити сани, запряжені трійкою коней, на суперсучасний автомобіль, справитися з таким відповідальним завданням — привітання діточок — мені не під силу. Тож є в мене колеги, які працюють роками, а є й такі, що довго не витримують. У Театрі юного глядача на Липках мав чотирьох послідовників. Не витримали. А в Київському Палаці дітей та юнацтва мені пощастило з колективом. Тут особлива аура. Завдяки діточкам, моїм вірним помічникам, з роботою справляюся легко, з піднесенням. Вони — учасники дійства, глядачі, критики. Перед такими не схибиш.

— У вас чи не найбільший Дідоморозівський стаж в Україні. Лише в Київському Палаці дітей та юнацтва виходили на сцену три десятки років поспіль. За нехитрими підрахунками, вашого героя вже побачило один мільйон глядачів. Нині тут готуються прийняти понад 20 тисяч дівчаток і хлопчиків, їхніх батьків. А до цього у вас були ще ранки в дитячих садках, корпоративи. З чого починали?

— Зі студентської лави. Для другокурсника що головне? Практичні заняття і додаток до стипендії. Запропонували якось виступити в ролі Діда Мороза в дитсадку. Погодився. Сподобалося діточкам і вихователям. Передали мене «з рук у руки» в інший садочок. Сподобалось і мені, гонорар за ранок становив 5 карбованців, а таких за день було аж п’ять. Зрозумів, що втрачати таке місце негоже. Тож старався з усіх сил. Сорочку після виступу викручував. Далі брав ще дві запасні. З тих сорочок почався мій «Морозівський» посаг. Трохи розбагатів — купив костюм Діда Мороза. Віддав шалені гроші. Проте знав, що це варте діла.

 Діда Мороза зустрічають по камзолу

— Бачу на фото у вас одне вбрання, а нині до вистави готуєтеся вже в іншому. Маєте величенький гардероб?

— Аякже! Кому сподобається заяложений старець? За вбранням, за модою також стежу. На замовлення шию камзоли. Не люблю казенщину і прокат. З часом придбав собі валізу спеціально для костюма та всіляких дрібничок із секретами. Друзі факіри позичили окремі винаходи, дещо придумав сам. Який же Дід Мороз без вигадок, азарту, чарів? Головне — попередньо спакувати валізу і не забути її деінде в місті.

— Пам’ять підводить Дідуся?

— Вам смішно. А тоді, коли забув вуса і акторський лак для приклеювання, було не до сміху. Уявляєте, до виходу на дитячому ранку якихось десять хвилин, а Дід Мороз безвусий. Тож відрізав від перуки два локони, приклеїв їх замість вусів, чим було, — клеєм БФ. Опісля зрозумів, що і діди морози плачуть. Та пригода навчила бути зібранішим. Нині маю суцільні бороду з вусами, і вже нічого не треба клеїти. За свій вік зносив чотири бороди. Приємно згадати першу, куплену за шалені гроші, з натуральної буйволової шерсті. Вона і вигляд мала справжній і доглядати за нею було легко і приємно. Сучасну бороду у відбілювачі не викупаєш.

— А як працюється з дорослою аудиторією?

— Кожен виступ — це певний процес, настрій, антураж, входження у роль… Проте з дорослими під час ялинки простіше. Можлива повна імпровізація, і ніякого тобі сценарію. Перевірено не раз — що простіше, то веселіше. Виступ пройде вдало, коли сам для себе заздалегідь відшліфую майстерність, віднайду родзинки, на які публіка реагуватиме, роззявивши рота. Анекдоти, побрехеньки, жарти збираю протягом року. Не люблю заяложених, нафталінових. Полюбляють дорослі і танці з пісеньками, і конкурси. Ось, наприклад, дістаю зі своєї валізи кілька мотузків, а публіка вже така як треба для цього… Завдання просте: доки лічитиму до десяти, треба в’язати з мотузка вузлики. Хто більше нав’яже — той і виграв. Я рахую. Вони в’яжуть. На кінець лічби котресь із компанії таки закричить, як мале дитя: «У мене більше!» «Чекайте, чекайте, ви ж не почули ще другої частини завдання, — затягую інтригу. — А виграє насправді той, хто на рахунок «десять» розв’яже вузлики». Або ще. Розвага з повітряними кульками. Учасники надувають їх, відпускають, а потім ловлять наввипередки. Ми із Снігуронькою задаємо ритм співом, вигуками, підбадьорюваннями. Кінцева мета придумується на ходу. Як приміром: назбирай найбільше кульок, або кульок певного кольору, або чия кулька відлетить чимдалі.

Новорічні фокуси

— Новорічне свято, чи то пак, застілля, і для Діда Мороза є випробуванням. Боретеся зі спокусами чи піддаєтеся на них?

— Усе життя — боротьба. Втім, так вважають філософи. Я людина творча, для мене воно — гра, фантазія. Не можна відмовити людині випити з Дідом Морозом. Піднімаю келих, бажаю і ніби випиваю. Знаючи сценарій новорічної ночі і кількість випивки, яку заготовляють українці заздалегідь, збагнув, репутацію ненароком можна підмочити. Придумав таку хитринку. Взяв склянку, до дна прилаштував шланг. Його через рукав пропустив аж на груди, а там гумова грілка. В неї усе «випите» і збирається. На виду рука з посудиною, а що в ній — не видно за широкополим рукавом вбрання. Завдяки такому фокусу можна пити без міри і не п’яніти.

 А ще маю чарівний посох. З нього за моїм велінням летять, мов сніжинки, конфеті. Секрет у прихованій кнопці та звичайній пальчиковій батарейці, яка запускає вентилятор і змушує вилітати паперові кружечки. Отак з року в рік моя валіза наповнюється чарівним крамом, зокрема і власного виробництва також.

— З усього почутого — висновок, що ця роль написана вам долею. А про яку професію мріяв Юрко Борисьонок змалку?

— Мама була лікарем, то десь і моя стежка вимальовувалася в цьому напрямку. Так воно б і сталося, якби не випадок у шкільному хорі. У приспіві слова зозулі «Ку-ку» я, дев’ятикласник, заспівав баритональним басом. Учитель співів замість насварити запропонував прийти в оперну студію, де на той час підшукували кандидата на роль ведмедя у спектаклі «Маша і Ведмідь». Далі благословив мене на прослуховування в училище імені Р. Глієра. Пішов, аби не ображати педагога, а думав собі про медичну кар’єру. Конкурс пройшов, але в училище не пішов. Подався в консерваторію, щоб благополучно провалити прослуховування і заспокоїти вчителя співів. Долю, видно, не обдуриш. Пройшов і тут. У викладачів виникло одне побоювання — мій вік. До консерваторії брали з дев’ятнадцяти років, а мені на той час виповнилося лише шістнадцять. Мутація голосу помилувала, а вже в більш дорослому віці хвороба горла, оперативне втручання змусили попрощатися з кар’єрою співака.

— Незважаючи на неприємні події в житті, вам вдалося знайти себе...

— Найвдячніший глядач — діти. Власне, завдяки зіграним ролям у Театрі юного глядача отримав звання заслуженого артиста України.

— А чи запам’ятали кого-небудь з глядачів?

— Понад десяток років тому на новорічній виставі бачу: стоїть дівчинка в костюмі Мальвіни. Очі блакитні якось так пильно мене ловлять. Мама все намагається проштовхнути її ближче до мене. Узяв за руку і раптом зрозумів: вона незряча. Обмацала одяг, потисла руку і відпустила. Після вистави її мама пояснила: «Донька мріяла «побачити» Діда Мороза». Досі на душі щемить. Радію з того, коли можу допомогти здійснитись чиємусь бажанню.

— До речі, про що в листах пише малеча?

— Бажання і побажання читаю на клаптиках паперу, на листівках, написані дитячим почерком. Листи перечитую всі до одного. Ті, що написані з помилками, пересилаю батькам, щоб «перевірили граматику» (розумієте, про що я — щоб батьки подбали про сюрприз!). А далі прошу своїх помічників зібрати торбу з подарунками і рушаю на новорічну гостину.

Ольга ПРОКОПЕНКО,«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Юрій БОРИСЬОНОК. Народився 1941 року в Новосибірську (Росія). Закінчив Київський театральний інститут імені І. К. Карпенка-Карого. Заслужений артист України. Тридцять років — актор Київського академічного театру юного глядача на Липках, останні вісім — актор театру «Золоті ворота». Протягом трьох десятиліть працює Дідом Морозом Київського Палацу дітей та юнацтва.