У Чернівцях, де, за легендою, вулиці підмітали трояндами, цінують мистецтво і шанують митців. У 1877 році з ініціативи місцевого товариства розвитку музичної культури містяни за власний кошт звели будівлю філармонії, запросивши кращих віденських архітекторів. Відтоді чернівецька концертна зала красою і дивовижною акустикою вражає глядачів і гастролерів. На філармонійній сцені Чернівців виступали музичні генії світу: Енріко Карузо, Ференц Ліст, Антон Рубінштейн, Соломія Крушельницька, Микола Лисенко, Федір Шаляпін.
Тут зродилася і злетіла на пісенних крилах сучасна українська естрада з іменами уславлених буковинців Дмитра Гнатюка, Володимира Івасюка, Софії Ротару, Левка Дутковського, Назарія Яремчука, Миколи Мозгового, Павла Дворського, Іво Бобула.
Завдяки подвижництву професіоналів класичної музики в Чернівцях уперше звучать симфонічні твори видатних українських композиторів, почасти відроджені із забуття. Про «троянди й виноград» у світі музики — в розмові з директором Чернівецької обласної філармонії Анатолієм ВІЗНЮКОМ.
— Анатолію Юрійовичу, як стають директорами філармонії?
— Мої батьки були музикантами. Жили в Кіцмані, райцентрі Буковини, по сусідству з родиною Івасюків. Батько Юрій Миколайович був скрипалем. Він організував і очолив Кіцманську музичну школу. З його рук Володя Івасюк, з яким ми товаришували, вперше взяв скрипку. Перегодом батька перевели у Вінницю, де він багато років працював директором музичного училища.
З Володею потім зустрілися у Львові — вже студентами консерваторії. Пам’ятаю ту страшну весну 1979 року, коли він раптово зник, і ми разом з його сестрами Оксаною та Галиною два місяці з передчуттям непоправного лиха його скрізь марно шукали, аж поки не впала чорна звістка… Мене відрахували за активну участь у пошуках і похованні Володі. З дипломом про музичну освіту після багатьох років викладання в музичній школі, роботи художнім керівником кількох творчих колективів довелося перекваліфіковуватися на автослюсаря, водія, щоб прогодувати сім’ю. Але мистецтво, музика були завжди зі мною.
У Чернівецькій філармонії мені пощастило працювати разом із Петром Івановичем Казимирчуком, талановитим високопорядним керівником уславленого філармонійного колективу. Він дав мені неоціненний досвід і знання. Найперше — поважати артиста, служити йому. Коли Петра Івановича не стало, ми довго почувалися сиротами. А потім керівники творчих колективів висловили мені довіру очолити філармонію. Для мене це була велика честь і відповідальність.
— Керувати в артистичному колективі — особлива стезя. Що тут найголовніше?
— У нас прекрасні творчі особистості, окрилені блискучими планами. А ми, меркантильні адміністратори, повинні втілювати їхні ідеї в життя, навіть коли вони на вигляд захмарні, нездійсненні особливо в режимі нинішнього хронічного браку коштів.
Думаємо про новий автобус, про оновлення костюмів для Буковинського ансамблю пісні і танцю. Але головне завдання директора — створити в колективі творчу атмосферу, дружні взаємини.
— Чернівецька філармонія відсвяткувала 75 років. Проте історія її почалася значно раніше.
— Ідеться про ювілей заснування державної установи з організації концертної діяльності. Але історія нашої філармонії сягає часів Австро-Угорської імперії.
Буковина, Чернівці здавна входять в орбіту високої європейської культури. Місто закарбувало в собі потужну мистецьку енергетику, яка щоразу дарує геніальних співаків та музикантів — композиторів, виконавців.
— Як вдається тримати оксамитово-діамантовий рівень віденської культури?
— Усе завдяки нашим музикантам, артистам: режисерові-постановнику Ніні Каплієнко, художнім керівникам Йосипові Созанському, Надії Селезньовій, Павлові Чеботову, засновникові легендарної «Смерічки» Левкові Дутковському, органістові Світлані Бардаус, усім нашим 306 працівникам. У нас прекрасні молоді вокалісти: Ігор Раца, Володя Фісюк, Павло Дворський-молодший.
Нині лише Чернівці можуть похвалитися тим, що 25 митців із восьми філармонійних колективів, які представляють усі музичні жанри, відзначено високими званнями заслуженого діяча мистецтв України, заслуженого працівника культури, заслуженого та народного артиста.
Горді, що наша філармонія єдина в Україні має чотири академічні колективи: симфонічний оркестр, заслужений Буковинський ансамбль пісні і танцю, камерний оркестр та камерний хор «Чернівці».
Ми дружимо з усіма музичними навчальними закладами області. Розповідаємо юним музикантам, які видатні виконавці виступали у нашій концертній залі: Ростропович, Ріхтер, Ойстрах, Поль Робсон, Штаркман, Которович — і ще довгий перелік зіркових колективів та імен світового масштабу. У молоді загоряються очі і з’являється прагнення бути достойними цієї сцени.
Недавно завершили капітальний ремонт філармонійної будівлі й тепер із гордістю приймаємо у себе іноземні колективи. Відомі диригенти з-за кордону мають за честь виступати з нашим симфонічним оркестром. Особливо радіємо концертам наших вихованців, які завдяки своєму талантові тепер є солістами на кращих сценах світу.
— Чим дивуєте вибагливих відвідувачів концертів?
— Власними силами виконуємо масштабні твори: знамениту Дев’яту симфонію Бетховена з її «Одою до радості», «Реквієм» Верді, Концерт №9 Бортнянського для хору, солістів та симфонічного оркестру.
Із патріотичним піднесенням, навіть зі сльозами наші слухачі сприймають геніальну симфонічну поему Богдана Крижанівського «Данило Галицький», а також вокально-симфонічний твір «Берестечко» чернівецького композитора Євгена Воєвідка.
Нову програму представив заслужений академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю, який під керівництвом народного артиста України Ярослава Солтиса, поєднуючи хоровий спів, оркестровку та хореографію, відтворює самобутню культуру нашого краю.
Не забуваємо про традиційні фестивалі «Буковинська весна», «Буковинські візерунки». А фестиваль класичної музики «Буковинський листопад» за рівнем майстерності учасників давно набув статусу всеукраїнського.
— Концертна діяльність немислима без гастролей. Чому вони стали рідкістю?
— Держава перестала фінансувати гастрольну діяльність. Тож кілька років тому директор Хмельницької філармонії Олександр Драган ініціював зустріч без краваток колег із західних областей. Ми домовилися про обмінні концерти під девізом «Мистецтво єднає Україну». Згодом до Вінниці, Чернівців, Івано-Франківська, Хмельницького, Житомира приєднався Тернопіль, Луцьк, Кіровоград, Черкаси, Ужгород. Скажімо, наш ансамбль народної музики «Плай» під керівництвом Миколи Гакмана з успіхом виступає на сцені Житомирської філармонії, а поліські «Древляни» їдуть до нас.
Та, поза сумнівом, має бути державна програма про гастрольну діяльність.
Наші артисти дають концерти на сході країни, щоб там звучали українське слово, українська пісня. Народні артисти України Іван Кавацюк та Оксана Савчук з дуету «Писанка» кілька разів виступали в зоні АТО перед нашими бійцями на передовій.
Учасники бойових дій відвідують наші концерти безкоштовно. Багато проводимо благодійних виступів, де наприкінці програми передаємо зібрані кошти родинам бійців.
— Не можна не згадати колишнього керівника нашої філармонії Пінхаса Фаліка, зірка з іменем якого сяє на Мистецькій алеї слави в Чернівцях.
— Завдяки високій культурі, організаторському таланту Пінхаса Абрамовича на нашій філармонії сміливо можна вивісити напис: «Тут були всі!» Фалік став міфом не лише Чернівців, а й музичного світу від Відня до Владивостока. На його запрошення до Чернівців поспішали зірки першої величини. Він вивів на вершини музичного мистецтва плеяду видатних артистів. Про нього ходять легенди. Ось одна з них у переказі відомого чернівецького імпресаріо Семена Цидельковського.
Якось Пінхас Абрамович зустрівся зі Святославом Ріхтером і запросив видатного піаніста з концертами до Чернівців. Ріхтер, треба сказати, славився своїми дивацтвами. Він подивився на карту області й погодився із пропозицією за умови, що йому організують ще один виступ у буковинському селі з цікавою назвою Вікно. Певно, для того, щоб потім правдиво казати: я грав Ліста у Вікні.
Підлеглі Фаліка зустріли новину на межі істерики: де ми в далекому селі знайдемо не те що пристойний рояль — хоч якесь піаніно?! «Не панікуйте, — заспокоїв Фалік. — Переговоримо з ДАІ та організуємо концерт у райцентрі Сторожинець, де маестро матиме такий чудовий інструмент і такого слухача, що всі будуть щасливі від музики».
У призначений день на кілька хвилин дорожній знак «Сторожинець» перед містечком замінили на знак «Вікно». Концерту Ріхтера у Сторожинці досі заздрить навіть Бердичів. Пінхас Абрамович умів домовлятися не тільки з Держконцертом СРСР.
Світлана ІСАЧЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Анатолій ВІЗНЮК. Народився 1957 року в місті Кіцмань Чернівецької області. Закінчив Вінницьке музичне училище ім. М. Леонтовича. Навчався у Львівській державній консерваторії, але його відрахували за активну участь у пошуках і похованні його товариша Володимира Івасюка. Вищу освіту за спеціальністю здобув у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича. Працював художнім керівником багатьох мистецьких колективів. Генеральний директор Чернівецької обласної філармонії.
Ми в Google+