Хоч Полісся заслужено вважають краєм лісів, найбільші їх площі саме на Житомирщині. Всезнаюча статистика свідчить, що десята частина всіх лісових масивів України — на території області. Отож робота місцевих лісівників великою мірою визначає загальний стан справ у галузі і, що навіть важливіше, майбутнє українських лісів.
— Чи є чим похвалитись держлісгоспам області, більшість із яких — бюджетоутворюючі підприємства для віддалених поліських районів Житомирщини?
— За 9 місяців цього року обсяги реалізації продукції сягнули 1,2 мільярда гривень, що в 1,4 раза більше, ніж у відповідний період торік. До бюджетів усіх рівнів сплачено 201 мільйон гривень податків і зборів, що в 1,8 раза більше порівняно із внеском за 9 місяців 2014 року. Зокрема до місцевих бюджетів перераховано 100,9 мільйона гривень, із яких 41,4 мільйона надійшло на рахунки сільських і селищних рад.
Крім того, сплачено ще 113,5 мільйона гривень єдиного соціального внеску. Нині у держлісгоспах області зайнято 6504 працівники, що на 325 осіб більше, ніж торік. Вкрай важливо, що йдеться про зайнятість населення насамперед у віддалених від великих міст населених пунктах, де постійної роботи із гідною зарплатою бракувало навіть за стабільнішої економічної ситуації.
— У підсумку держлісгоспи області щомісячно сплачують у розрахунку на кожного працюючого по 5,4 тисячі гривень податків, зборів та єдиного соціального внеску. Навряд чи в Україні є хоч одна галузь, яка може похвалитися таким результатом. Отож цілком логічне запитання: скільки заробляють самі лісівники?
— Так ставити питання не зовсім коректно, адже у структурі податків найбільша частка (43,5%) припадає на рентну плату за спеціальне використання лісових ресурсів. Фактично це часткове відшкодування внеску кількох поколінь лісівників, які виплекали дерева, що нині достигли віку стиглості й стали деревиною.
Стосовно розміру середньомісячної зарплати, то за 9 місяців цього року вона становить 4629 гривень, що на третину більше, ніж торік. Є підприємства, де її рівень навіть вищий. Зокрема на держпідприємстві «Малинський лісгосп» середня зарплата становить 5210 гривень, а у Новоград-Волинському досвідному лісомисливському господарстві — 5881 гривню.
— Порівняно із середнім в області показником 3102 гривні це справді вагоме досягнення. Однак за рахунок чого лісівникам Житомирщини вдалося вийти на якісно новий рівень оплати праці? Чи не постраждають від цього ліси?
— Однозначно ні, бо заготівля ліквідної деревини порівняно з обсягами 9 місяців минулого року зросла лише на 7,9%. Докази невиснажливого лісокористування — щорічне збільшення запасів деревини у лісах на 2,8 мільйона кубічних метрів і вже завершена сертифікація Житомирського, Новоград-Волинського та Радомишльського держлісгоспів, проведена авторитетними міжнародними аудиторськими компаніями. Плануємо, що до кінця року цю перевірку на відповідність європейським нормам користування лісами пройдуть решта наших підприємств.
Отож зарплати збільшуються аж ніяк не за рахунок нарощування обсягів рубок, а насамперед завдяки збільшенню продуктивності праці. Зокрема розцінки, які стимулюють, підвищили зацікавленість всіх у кінцевому економічному результаті, адже, наприклад, стовбур можна розкряжувати по-різному: із максимальним виходом ділової деревини або фактично на дрова.
Запровадження електронного обліку дало змогу зменшити кількість обліковців і відмовитися від деяких трудомістких допоміжних операцій. Навіть будівництво лісових доріг, яких за цей рік додалося 55 км, істотно зменшує транспортні витрати і дає змогу наявним автопарком вивозити більші обсяги деревини. Нині це особливо важливо, адже 26 потужних вантажівок (до речі, найсучасніших), свого часу придбаних держлісгоспами області, згідно з мобілізаційними розпорядженнями передано Збройним силам України.
— На Житомирщині у багатьох держлісгоспах працюють сучасні деревообробні цехи, які ще недавно пропонували приватизувати. Більше того, навіть лунали вимоги залишити за державою виключно функції догляду за лісами. Наскільки це доцільно?
— Найкращий критерій перевірки теорії — практика. Вона свідчить, що держлісгоспи області за 9 місяців року сплатили 87,8 мільйона гривень рентної плати за спецкористування лісовими ресурсами. Натомість фактично витрачено на ведення лісового господарства 3 мільйони гривень бюджетних коштів, повністю спрямованих на утримання Поліського заповідника, і 248 мільйонів гривень власних коштів, за рахунок яких доглядають і вирощують ліси.
— Отож якби ці роботи фінансували тільки за рахунок рентної плати, то ситуація в лісовій галузі нагадувала б стан справ на автодорогах України, які доводиться утримувати коштом не користувачів, а держави?
— Досить несподівана, хоч загалом правильна асоціація. Уже нині частка рентної плати у собівартості заготівлі лісопродукції сягає 12%, що обмежує її подальше підвищення. Фактично саме за власні кошти держлісгоспи забезпечують догляд і охорону лісів на Житомирщині, тимчасом як сплачена ними рентна плата спрямовується на це у менш лісисті регіони та на утримання заповідних лісових масивів.
Тому роль деревообробних цехів вкрай важлива, бо вони забезпечують роботою жителів поліської глибинки, дають змогу, образно кажучи, навіть дрова перетворювати на вартісну продукцію. Зокрема, перероблення некондиційної сировини на заготовки для європіддонів та паркету у рази підвищує вартість так званого знеособленого кубометра деревини.
— Однак чи не шкодить це інтересам вітчизняної деревопереробної галузі, яка теж потребує сировини?
— На сьогодні потужності власних цехів держлісгоспів області дають змогу переробляти не більш як 15% заготовленої деревини. Отож набагато серйозніша проблема, що потребує розв’язання, — розроблення загальнодержавного балансу потреби у сировині.
Нинішня система, яка фактично дозволяє експортувати лише не розпродану через аукціонні торги деревину, насамперед захищає інтереси українських деревопереробників, однак не сприяє стабільності в роботі з іноземними партнерами. Тим часом саме лісоматеріали та зерно стають нині головними експортними товарами, здатними давати державі валюту. На відміну від металургії, без непоправної шкоди для довкілля.
— Наскільки істотна різниця ціни на деревину на внутрішньому і зовнішньому ринках?
— Вона фактично однакова лише на дуб, тимчасом як навіть вартість дров паливних в Україні мінімум удвічі нижча, ніж у Західній Європі.
Звісно, ніхто не вимагає, щоб пріоритетом лісової галузі став виключно експорт. Однак брак загальнодержавного балансу деревини призводить до невизначеності та економічних втрат і в лісовій галузі, й для України загалом.
До речі, у нинішній ситуації дрова, яких на Житомирщині багато, можуть стати дешевою альтернативою газу в південних регіонах країни. Однак для цього потрібні гарантовані замовлення, мережа паливних складів і баланс деревини, без якого ми просто змарнуємо і працю людей, і заготовлене ними паливо. Це повною мірою стосується всіх видів лісопродукції, обсяги потреби в якій мають бути прогнозовані, а не стихійно формуватися на аукціонних торгах.
— Чуючи повідомлення про масштабні плани з вирощування енергетичної верби, мимоволі дивуєшся, чому в нас марнують уже готовий енергоносій у вигляді хмизу, гілля та інших відходів.
— У держлісгоспах області вже не один рік усі адміністративні й виробничі будівлі опалюють відходами деревообробки. На цьому фактично безкоштовному енергоносієві вже працюють 34 потужні сушильні камери загальним об’ємом 2,5 тисячі кубічних метрів. Висушені в них пиломатеріали значно дорожчі й мають більший попит, ніж із сирої деревини.
У результаті весь обсяг тирси і кускових відходів деревообробки вже споживається на виробничі потреби держлісгоспів або реалізується іншим споживачам. Натомість так звані лісосічні відходи ще доводиться фактично повністю утилізувати — спалювати на місці або вивозити на звалища. Підхід далеко не господарський, однак «перебивати» це гілля на щепу без гарантій збуту і, головне, собі на збиток немає жодного сенсу.
— Натомість держава дотує видобуток супердорогого кам’яного вугілля та закуповує не менш «золоту» енергію, вироблену за допомогою сонця, вітру та загиджених ставками малих рік і гірських потічків.
— Так звані зелені тарифи, як свідчить навіть їх назва, можуть виявитися значно ефективнішими у лісовій галузі, ніж під час будівництва міні-ГЕС чи сонячних електростанцій. Однак знову не обійтися без балансу і точних розрахунків, покликаних значно підвищити ефективність використання лісових багатств України.
Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Андрій КУРІНСЬКИЙ. Народився 1980 року на Житомирщині. Закінчив Малинський лісотехнічний коледж та Національний аграрний університет. За освітою магістр лісового господарства та юрист.
Трудову діяльність почав у державному лісогосподарському об’єднанні «Київліс», працював начальником управління використання лісових ресурсів Державного агентства лісових ресурсів України. Із червня 2014 року — начальник Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства.
Ми в Google+