135 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЯРОСЛАВА ГАШЕКА

ПОСТАТЬ. Бравий вояка Швейк, як і Дон Кіхот для Іспанії, — один із символів Чехії. Важко повірити, що за життя автора роману жодне з видавництв не ризикнуло друкувати «низькопробний» і «аморальний» твір, а книгарні відмовилися торгувати «непристойною» книжкою. Ярославу Гашеку довелося власноруч готувати видання і друкувати його частинами, оплачуючи послуги друкарні коштами, отриманими від продажу попередніх випусків.

Нині «Пригоди бравого вояка Швейка» визнано одним із найкращих антивоєнних творів, а в героя багато спільного із самим автором. Гашек теж намагався уникнути мобілізації, скаржачись на ревматизм і навіть на «розм’якшення мозку», за що його засудили на три роки ув’язнення як симулянта. Однак виконання вироку відстрочили до закінчення війни, на яку неблагонадійного солдата повезли під конвоєм.

Пацифізм Гашека був зумовлений не боягузтвом, а переконанням, що Перша світова війна для слов’янських народів, змушених воювати один проти одного, братовбивча. На відміну від нинішніх ієрархів Московської церкви, які пропагують саме такі оцінки в Україні, але жорстко карають священнослужителів за аналогічні заяви в Росії, де агресію проти українського сусіда проголошують «святою справою», творець Швейка не лукавив.

Однак обставини інколи сильніші за наміри. Ярослав Гашек збирався за першої нагоди здатись у полон, натомість привів у розташування своєї бойової частини цілий загін російських солдатів, які дружно підняли руки, зустрівши в лісі на нейтральній смузі австрійського вояка. За цей «подвиг» письменника підвищили у званні до єфрейтора і нагородили срібною медаллю за хоробрість.

Здатись у полон Гашеку пощастило лише із другої спроби. Однак якщо перебування у Дарницькому таборі військовополонених на околиці Києва було ще стерпним, то відправлення до російського Тоцька, де від голоду і хвороб щоденно помирало до 150 осіб, змусило письменника записатись у чехословацькі добровольці.

Завдяки цьому Гашек у 1916 році повернувся до Києва, де визнаний не придатним до стройової служби колишній журналіст став співробітником тижневика «Чехослован». Однак пацифістські переконання стали причиною конфлікту з тими земляками, які вважали, що воюючи в російській армії, вони доб’ються незалежності Чехословаччини.

Лише дивом Гашек уник розстрілу і знов опинився на фронті. 1917 року в знаменитій битві під Зборовом його загін мало не потрапив в оточення і полон, що загрожувало «зрадникам» неминучою стратою. Усіх урятував Гашек, кулеметний вогонь якого забезпечив відхід товаришів, за що його нагородили Георгіївським хрестом.

Укладення союзу між УНР і німцями не залишило вибору чехословакам, які змушені були відійти на територію Росії. Так Гашек опинився у Червоній армії. На відміну від «Пригод Швейка», автобіографічні оповідання письменника про цей період його життя маловідомі читачам. Хоч нарівні з «Кінармією» Бабеля вони дають правдиву картину роз­в’язаної більшовиками війни, коли «тверський революційний полк, знищивши у татарських селах всіх гусей і курей, старанно відступав перед розбитим супротивником».

Не дивно, що після оголошення у незалежній Чехосло­вач­чині загальної амністії Ярослав Гашек повернувся на рідну землю, де його тривалий антивоєнний похід завершився створенням роману. Зображений у ньому начебто простакуватий і обмежений герой викриває ідіотизм усякої імперської влади — чи то цісарської, чи то царської, чи то путінської.

120 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ГОЛДИ МЕЇР

Українська вітчизна євреїв

ТОЛЕРАНТНІСТЬ. В Україні на початку ХХ ст. проживала третина всіх євреїв Європи. Не дивно, що наша земля рідна для класика єврейської літератури Хаїма Бялика й ідеолога сіонізму Зеєва Жаботинського, першого міністра закордонних справ Ізраїлю Моше Шаретта, другого президента країни Іцхака Бен-Цві і третього й четвертого прем’єр-міністрів Леві Ешкола і Голди Меїр.

 

180 РОКІВ ВИКУПУ ШЕВЧЕНКА ІЗ КРІПАЦТВА

Хроніка звільнення Тараса

ПОГЛЯД. Перипетії викупу Кобзаря із кріпацтва начебто відомі кожному. На молодого хлопця, який напрочуд вміло змальовував скульптури в Літньому саду Петербурга, звернув увагу художник Іван Сошенко. Саме він познайомив Шевченка з видатними майстрами пензля Олексієм Венеціановим і Карлом Брюлловим. Останній намалював портрет знаменитого російського поета Василя Жуковського, який розіграли у лотерею, за виручені кошти викупивши талановитого кріпака з неволі.

Претендентами на отримання картини були члени царської родини, через що російські шовіністи досі звинувачують Тараса в чорній невдячності до вінценосних осіб, висміяних у крамольній поемі «Сон». Саме за неї Шевченка віддали в солдати без права писати і малювати.

Насправді на час доленосної зустрічі Тараса з Іваном Сошенком того ще важко було назвати художником. Студент другого курсу Академії мистецтв, за його власними спогадами, «важко працював заради шматка хліба, не маючи ні зв’язків, ні протекції, ні грошей». Отож Сошенко звернувся по пораду до Євгена Гребінки, мистецькі вечори якого славилися демократизмом.

Завдяки поету, вхожому до сановних кабінетів, відбулося знайомство Шевченка з конференц-секретарем Академії мистецтв Василем Григоровичем. Він, перейнявшись долею земляка, познайомив Тараса з Венеціановим і Брюлловим. Художники сподівалися, що їм вдасться вмовити поміщика Енгельгарда, власністю якого був Шевченко, відпустити на волю талановитого хлопця за символічну плату.

Однак далекий від філантропії кріпосник оцінив художника-самоука у 2500 рублів, хоч зазвичай за обдарованих кріпаків просили 1000 рублів. Ціна була зумовлена не лише жадібністю поміщика. Після чотирьох років навчання у «живописних справ цехового майстра» Василя Ширяєва талановитий юнак приносив і орендареві, й законному власникові значний прибуток.

Ширяєвська артіль брала участь у розписуванні інтер’єрів Великого театру в Петербурзі та двох головних адміністративних установ столиці — Сенату і Синоду. У Великому театрі Ширяєв та його головний рисувальник Шевченко розписали зал для публіки, парадні сходи, аванзали імператорської та міністерських лож, виконавши робіт на 21 тисячу рублів.

Звільняючи кріпака, Енгельгард мав достроково розірвати контракт із Ширяєвим про оренду Шевченка, сплативши належну за законом неустойку. Жадібність «живописних справ майстра» зіграла з ним злий жарт, бо, прагнучи орендувати «живу душу» якнайдешевше, Ширяєв применшував здібності самоука-рисувальника. Однак після викупу Шевченка його орендар змушений був розірвати контракти на розпис інтер’єрів кількох будівель та привселюдно нарікав, що його пограбували, бо він через доброту Енгельгарда зазнав багатотисячних збитків.

Поміщик підписав відпускну Шевченкові лише після отримання всієї заявленої вартості живої душі 2500 рублів. Сталося це 22 квітня (4 травня) 1838 року. А лотерея, як встановив дослідник біографії Кобзаря Петро Жур, відбулась на день пізніше — 23 квітня. Документально доведено, що цариця погодилася внести 400 рублів, її діти — велика княгиня Марія Миколаївна та спадкоємець Олександр — по 300 рублів. Загалом це лише 1000.

Не дивно, що нібито розіграний серед вінценосної родини портрет Жуковського згодом потрапив у перелік спадщини Брюллова, яка після смерті художника перейшла до його брата. Це найпереконливіший доказ, що легендарна лотерея закінчилася нічим. Уже сплачені кошти на викуп, які мала компенсувати проведена лотерея, довелося пожертвувати самим ініціаторам доброї справи та їхнім найближчим друзям.

Ніхто не афішував це ганебне фіаско із псевдоблагодійністю вінценосної родини, яка фактично провалила проведення лотереї. Однак, красномовний факт, що, покидаючи у 1849 році Росію, Карл Брюллов, після перетину кордону, демонстративно викинув старий одяг. Мовляв, не хочу, щоб російська пилинка нагадувала мені  про землю, яка виявилася злою мачухою.

Ощасливленому довгоочікуваною свободою 24-річному Тарасові Шевченку благодійники не сказали, кому він завдячує звільненням, щоб не ставити його в незручне становище. Однак правда з часом стала йому відомою, що лише додало ненависті до імперської держави, в якій нащадків вільних козаків перетворили на рабів.

200 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КАРЛА МАРКСА

Не сотвори собі кумира

УРОК. За словами Івана Дзюби, «тільки невіглаством є майже повсюдне зневажливе ставлення до Маркса людей, які його й не читали. В університетських колах він належить до найбільш читаних мислителів».

На підтвердження можна згадати оприлюднений журналом Newsweek рейтинг, у якому твори Маркса перебувають на 11 позицій вище, ніж Біблія. Це не дивує, якщо бачити різницю між комунізмом і марксизмом, творця якого перетворили на зручного для більшовиків кумира й ідола.

Слова Маркса, що «царство свободи починається лише там, де припиняється робота, продиктована нуждою», — найвлучніша оцінка СРСР і нинішньої України, звідки люди масово виїздять у пошуках гідного заробітку. Можна висміювати марксистський утопізм розподілу за працею, а не за власністю. Однак приклад шведського соціалізму і всієї Західної Європи демонструє, що в цивілізованому суспільстві наймана праця перестала бути синонімом бідності.

Маркс вважав, що майбутнє за суспільством «асоційованих виробників», перехідна форма до якого — сучасні йому акціонерні підприємства. А в Україні вони стали вивіскою приватної власності олігархів, що всього-на-всього експропріювали майно експропріатора, яким насправді був комуністичний режим в СРСР.

Матеріали підготував Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр» (ілюстрації надані автором)