Артилерія була і залишається богом війни
Владислав з позивним «Тріумф» разом з побратимом «Балу» вперше підняв «мавік» для коригування вогню артилерійської батареї в червні 2022 року на Миколаївщині. Відтоді дрони-розвідники й ударні безпілотники кардинально трансформували застосування артилерії на полі бою. Про роль дружніх та ворожих дронів у бойовій роботі артилеристів і те, чому жодні безпілотники не зможуть замінити бога війни, розповідає командир дивізіону 40 окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта майор «Тріумф».
Дрони змінили все
До посади командира артилерійського дивізіону військовослужбовець пройшов шлях навчання в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та службу в 59 бригаді, де обіймав посади командира взводу, командира батареї, а згодом — старшого помічника у відділенні об’єднаної вогневої підтримки.
Після закінчення академії 2020 року Владислав за розподілом потрапив на бахмутський напрямок у район проведення операції Об’єднаних сил. Згадуючи першу ротацію, артилерист насамперед говорить про те, як рідко тоді доводилося відкривати вогонь, адже бойові дії поступово вщухали, а конфлікт ще можна було врегулювати шляхом переговорів.
«Я у Збройних Силах України з 2016 року. Навчався в Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, а 2020 року за розподілом потрапив у 59 бригаду. На той час вона була окремою мотопіхотною, а нині це окрема штурмова бригада безпілотних систем.
У квітні 2026 року подав документи й перевівся в 40 окрему артилерійську бригаду на посаду командира дивізіону. Пройшов усі ланки військової служби: був командиром взводу, командиром батареї, старшим офіцером, старшим помічником у відділенні об’єднаної вогневої підтримки. Щойно в липні прибув до бригади, як ми відразу зайшли на дев’ять місяців на бахмутський напрямок», — розповідає він.
Порівнюючи період проведення операції Об’єднаних сил з нинішньою війною, Владислав насамперед говорить про розвиток розвідувальних безпілотників та ударних дронів. Розвіду вальні «крила» для ведення розвідки й коригування вогню використовували й раніше. Натомість масове поширення баражуючих боєприпасів, дронів-бомберів і FPV-дронів стало однією з новацій широкомасштабного вторгнення.
Ударні БпЛА не були масовими одразу після лютого 2022 року, однак їхня присутність на полі бою поступово зростала, істотно впливаючи на бойову роботу артилеристів. Із часом, особливо з 2025 року, ворожі дрони стали однією з головних небезпек для українських гармашів.
«Дрони змінили все. Артилерією ти не зможеш працювати, коли літає FPV-дрон. Ти сидиш у норі й чекаєш, поки він перестане густи та пролетить повз позицію. Бо якщо він нас виявить, то будуть бити ударними FPV, не рахуючи їхньої кількості, щоб знищити озброєння.
Так, розвідувальні «крила» були й раніше, але ударних FPV і ударних «крил», як «молнія», тоді не було. Спочатку з’явилися «ланцети», а вже пізніше — FPV, коптери та ударні «крила». Це було наприкінці 2023-го — на початку 2024 року. Тоді вони ще не стали масовими, звісно, але вже з’являлися, особливо «ланцети». Пізніше з’явилися коптери, а потім «молнії» — це вже кінець 2024-го — початок 2025 року», — розповідає «Тріумф».
Однак попри поширення безпілотників та їхній значний вплив на перебіг бойових дій, Владислав переконаний, що артилерія не втратить свого значення. Адже на полі бою є чимало ситуацій, коли жоден БпЛА не здатний виконати те, на що спроможний артилерійський снаряд калібру 155 мм.
«Артилерія, мабуть, ніколи не втратить свого значення. Вона щодня доводить, що була і є богом війни, як часто кажуть. Артилерія завжди потрібна, наприклад, щоб відбити штурм ворога на техніці. Саме артилерія відкриває вогонь по ній. І навіть якщо снаряд упаде просто біля цілі, ворог уже не почуватиметься так упевнено. Тому безперечно артилерія потрібна і залишатиметься потрібною надалі.
На звичайний снаряд не впливає РЕБ, і це одна з головних переваг артилерії. Щоправда, є керовані снаряди, на які РЕБ може впливати. Але зі звичайними снарядами засоби радіо електронної боротьби нічого зробити не зможуть.
Також якщо хмарно або дощить, дрон може не полетіти, а снаряд полетить і долетить до цілі. Звісно, щоб прицільно стріляти з артилерії, теж потрібно підняти дрон, який буде підсвічувати ціль. Але за потреби й без дронів артилерія може і стріляти, і влучати», — пояснює командир бригади.
Причіпну гармату легше замаскувати
Утім розвідувальні БпЛА нині вкрай необхідні артилеристам. Про першу стрільбу з коригуванням за допомогою «мавіка» Владислав згадує як про надзвичайно важливий досвід, який істотно вплинув на його уявлення про можливості та влучність артилерії.
У червні 2022 року на Миколаївщину, де на той час «Тріумф» командував батареєю, приїхав його друг-доброволець і запропонував попрацювати разом з батареєю.
«Пам’ятаю свій перший такий вихід, коли ми обороняли Миколаївщину. Тоді до мене приїхав «Балу», привіз «мавік» і запитав: «Можна попрацювати з вашою артилерією?» Я кажу: «Звісно, можна, спробуймо».
Це був червень 2022 року вже не пам’ятаю, біля якого саме населеного пункту. Ми тоді були за 800 метрів від першого орка. Звідти підняли «мавік». Антен у нас тоді не було, сиділи просто в посадці. І почали уражати ціль моєю артилерією. Тоді в мене була трофейна російська Д-30», — каже артилерист.
Той політ, пригадує Владислав, тривав лише 10—15 хвилин, але результат вразив. Навіть цього короткого часу вистачило, щоб перевірити інформацію про розташування російської техніки.
«Вдалося знищити дві ворожі БМП. Нам тоді зі штабу казали, що вони вже знищені, але з «мавіка» ми побачили, що це було не так. Було видно, як БМП змінювали одна одну. Снарядів, щоправда, ми тоді витратили багато. По першій цілі — з 12, точно не пам’ятаю. По другій — трохи менше: здається, п’ять чи сім. Але влучили тоді чітко в самі БМП!» — розповідає «Тріумф».
Цікаво, що знищити ворожу техніку тоді вдалося за допомогою самої ж російської зброї — трофейних гармат Д-30, захоплених раніше на позиціях окупантів. Загалом таких гармат було шість, із яких справними виявилися три.
«росіяни хотіли стріляти з тих Д-30 по місту й під’їхали дуже близько. Їх виявила наша «пташка». Артилерійський дивізіон 59 бригади розгорнув Д-20 і накрив російську батарею Д-30. Потім наші побратими поїхали й забрали гармати як трофейні», — уточнює майор.
За роки служби Владислав працював з кількома артилерійськими системами. Першою для нього як командира взводу стала самохідна артилерійська установка 2С1 «Гвоздика». Згодом він командував батареєю, працював і з причіпними трофейними гарматами Д-30, і з самохідною артилерійською установкою 2С1 «Гвоздика» та коригував вогонь різних артилерійських систем.
Цей досвід дає артилеристові змогу порівнювати тактико-технічні характеристики артилерійських систем та оцінювати їхню ефективність в умовах сучасного поля бою, де можливість прихованого розміщення й маскування гармати має не менше значення, ніж її калібр чи дальність стрільби.
«На 2С1 я працював із початку служби в бригаді, з 2020 року. Був командиром взводу, потім — командиром батареї. Коли перейшов на посаду старшого помічника з об’єднаної вогневої підтримки, працював на 2С1 «гвоздика», Д-30, Д-20, М777 — «трьома сокирами», і з 2С7 «піоном».
Раніше я сказав би, що краще обирати самохідну гармату через її маневреність: швидко розгорнувся, відстрілявся — і поїхав з вогневої позиції. До 2022-го, та й навіть у 2022—2023 роках можна було так працювати. А зараз я обрав би причіпну. Її закопав — і вона стоїть, працює. Самохідну артилерію зараз важко заховати, а причіпна менша, її легше замаскувати. Особливо зручні М777, адже, як порівняти з іншими гарматами, вони мають меншу вагу та габарити», — пояснює він.
Жодна країна не воювала в подібних умовах
Зміна поглядів на артилерійські системи пов’язана і зі зміною умов облаштування вогневих позицій. Владислав пам’ятає часи, коли його розрахунок міг виїхати на відкриту місцевість, виконати бойове завдання й одразу рушити далі. Згодом, коли лінія фронту стабілізувалася, артилеристи почали облаштовувати укриття для техніки. З роками цю роботу довелося посилювати через постійне зростання кількості безпілотників над позиціями.
«Закопувати гармати ми почали не відразу. 2022 року просто виїжджали в поле й працювали звідти. На 2С1 «гвоздика» так і працювали.
На початку 2023 року фронт зупинився, і тоді ми почали трохи закопувати самохідки — для безпеки особового складу та щоб не втратити гармату. Закопували й уже працювали зі стаціонарної позиції. А тепер маскуємося і закопуємося значно ретельніше, бо дронів дуже багато. Артилерія окупантів нині не така небезпечна, як FPV-дрони. Раніше артилерією туди-сюди перекидалися, а зараз такого вже немає. Виявив ціль — і чекаєш, поки небо буде чистим або хоча б перестане густи.
Коли треба виставити гармату на вогневу позицію, то поки ту гармату виставиш, посивієш. А коли вже виставив, тільки тоді видихаєш. У мене є хлопці, які стежать за FPV-дронами за трансляціями: коли вони активніші, коли їх менше, а коли — дуже багато. Вони визначають проміжки, коли можна заїхати. Іноді такий проміжок триває дві-три години. За цей час треба подолати 50—70 кілометрів, заїхати на вогневу позицію, поставити «богдану», а тягач має встигнути поїхати далеко від неї. Усе це треба зробити буквально за дві-три години», — розповідає «Тріумф».
У квітні 2026 року Владислав став командиром дивізіону. Раніше, очолюючи батарею, міг частіше бувати на вогневих позиціях. Тепер до безпосередньої бойової роботи додалася відповідальність за значно більшу кількість особового складу та управління всім підрозділом.
Офіцер не приховує, що йому бракує тієї безпосередньої роботи біля гармат, до якої звик. Він також пояснює, чому на новій посаді навіть поїздку до розрахунку доводиться ретельно планувати.
Командир дивізіону «Тріумф» зізнається, що йому бракує безпосередньої роботи біля гармат. Фото з особистого архіву Владислава
«Коли я був командиром батареї, у мене було 60 людей. Тепер їх більше, а отже, побільшало й відповідальності. Скажу чесно: як командир дивізіону я хотів би повернутися на посаду командира батареї, бо там трохи простіше. Командир батареї сам виконує вогневі завдання, більше часу проводить на вогневих позиціях. Командир дивізіону вже не може собі цього дозволити», — пояснює гармаш.
Описуючи складність бойової роботи, Владислав порівнює український досвід з досвідом армій країн-партнерів. Передусім ідеться про умови, в яких артилеристам доводиться розміщувати гармати під загрозою постійного спостереження та ударів ворожих безпілотників.
«Мабуть, жодна країна в таких умовах ще не воювала. Вони можуть поставити гармату посеред поля чи пісків, відстрілятися і просто покинути позицію, бо в них сильна підтримка з повітря. А в наших умовах насамперед потрібно багато далекобійних снарядів. Артилерія відтягується назад, бо утворюється кілзона. Ворог створює її для нас, ми — для нього передусім FPV-дронами. Тому, думаю, потрібні передусім далекобійні снаряди: щоб поставити гармату за 18 кілометрів чи далі й працювати відносно спокійно. Саме відносно, бо FPV-дрони треба збивати.
У нас зараз немає такої колосальної переваги у FPV-дронах, як у ворога. Якщо стояти дуже близько, він може підняти на одну артилерійську систему три, чотири чи п’ять дронів. А якщо дізнається, що це ще й натовська зброя, туди полетить усе, що в нього є», — підсумовує Владислав.