Богатир Василь Дзюба піднімав вола

ПОСТАТІ

На початку минулого століття його називали найсильнішою людиною світу

Нинішнього року Василю Дзюбі з Тарнави, що на Черкащині, виповнилося б 114 років. При його богатирському здоров’ї, розповідають у селі, він міг би дожити  до цієї дати. Та  травма вкоротила віку. Біда сталася влітку 1938 року під час виконання коронного номера циркової програми. Як і завжди, на груди велетня  поклали кам’яну плиту, і двоє асистентів взяли в руки молоти, зображуючи ковалів, які клепають підкову. Але один із них схибив, і важкий молот влучив Дзюбі по ребрах. Тож блискуча циркова кар’єра раптово обірвалася.  Василь повернувся у своє село.  Але під час фашистської окупації було не до лікування. І славетний богатир до Перемоги так і не дожив — помер у березні 1945-го.

Ось так афішували виступи Дзюби у 20-30 роках. Фото автора та з архіву районного краєзнавчого музею

А ще в 20—30 роках минулого століття його ім’я гриміло від Чорного до Балтійського моря. Про це свідчать афіші тих років. Коли повідомлялося, що в гастрольній програмі є номери Василя Дзюби, найпросторіші зали цирків, літніх театрів, клубів збирали аншлаги. Газети  називали молодого циркача «найсильнішою людиною світу», «українським силачем».

А народився богатир у  родині хліборобів і до 17 років ріс звичайною дитиною.  А вже у двадцятирічному віці його зріст сягнув двох метрів 31 сантиметра, а вага — 195 кілограмів. Богатирську силу він ще й розвивав, впрягаючись замість коня у плуга, не цураючись іншої найважчої роботи. Вражав односельців, приміром, підіймаючи найбільшого в Тарнаві вола,  кулаком забиваючи чи витягуючи зубами 15-сантиметрові цвяхи.

За сніданком — тридцять яєць і буханка хліба

Одна зустріч круто змінила його долю. Було це навесні. Василь запрігся у величезного плуга й орав разом з батьком поле. Повз проїжджав  червоний командир Григорій Котовський,  штаб якого базувався в сусідній Умані. Розповідають, що Григорій Іванович зупинив свого коня  й, не перестаючи дивуватися могутній поставі Дзюби, запропонував йому вступити до Червоної армії. На той час в Умані, куди потрапив на службу Василь, уже діяла рада фізичної культури. Червоноармієць Дзюба й став членом місцевої команди, увесь вільний час віддаючи спорту. Спеціально для нього пошили військову форму і взуття, окремим наказом встановили спеціальне продовольче забезпечення. Так, сніданок складався з тридцяти яєць і буханки хліба.

Після демобілізації пішов служити до міліції. Його боялася вся  бандитська нечисть. Однак якась непереможна сила штовхала силача  на борцівський килим. Якось у Києві Василю потрапила на очі циркова афіша про  виступ відомого французького борця. З цікавістю спостерігав, як француз поклав на лопатки кількох супротивників. Були вони хоч і сильними, але не дуже вправними. А тут суддя запропонував і глядачам взяти участь у поєдинку.  Василь вийшов на арену. Дивлячись у очі суперника, українець бачив у них здивовану цікавість і впевненість. Тарнавський богатир, відчуваючи силу своїх м’язів, володіючи певними прийомами,  намагався схопити нижчого зростом борця й провести комбінацію. Але хитрий француз передбачив такий поворот. Як розповідав потім син Василя Дзюби Микола, батько ніяк не міг утримати іноземця — він вислизав із рук, мов в’юн. Тіло його було намащене  спеціальною оливою, від чого руки Василя ставали слизькими й зовсім не тримали суперника. Нарешті українцеві набридли ці іграшки. Він обхопив француза, підняв і кинув на килим. Не давши тому оговтатися, притис до підлоги. Київська публіка шаленіла від сенсації: хлопець із провінції переміг славнозвісного французького борця!

Адміністратори цирку одразу оцінили скарб, який підкинула їм доля, і запропонували хлопцю кар’єру циркового силача. Друзям не раз признавався, що йому подобається блиск циркових вистав, захоплення публіки.  Працював 15 років, не шкодуючи себе, ставив унікальні й ризиковані номери. Розповідають, як клали Дзюбі на груди дошки, й на імпровізований настил виїздила півторатонна вантажівка. Для когось, можливо, це звучить байкою, а тоді ж усе робилося без фокусів і хитромудрих механізмів, навіть без страховки. Збереглася афіша з малюнком: Василь Дзюба однією рукою піднімає коромисло з двома кошиками, в яких сидять огрядні дядьки.

Окрім боротьби, Василь Дзюба полюбляв виконувати різні трюки. Спробував себе і в кіно, зігравши епізодичну роль пірата у фільмі «Острів скарбів» 1937 року. За відгуками сучасників, він мав усі шанси стати справжньою зіркою.

Нелегко переживали Дзюби роки війни. Хворий Василь разом з іншими членами сім’ї лишився вдома. Та й куди йому було йти, якщо кожен рух з поламаними ребрами давався важко, віддавав різким болем у спині й голові. Доводилося лежати. Якось до хати зайшло кілька німецьких солдатів.  

— Усім встати, — скомандували вони.

З великими зусиллями зіп’явся на ноги й Василь. Коли прибульці побачили його на повний зріст, від здивування аж поприсідали. Хтось упізнав у ньому відомого силача. Через перекладача розпитували про його перемоги, попросили  з ними сфотографуватися.

Тут живе дух українського богатиря

Похований другий Піддубний, як його тоді називали, на сільському кладовищі в Тарнаві. Нині спогади про нього береже дружина Миколи Васильовича —  Майя Терентіївна. Славний рід налічує 6 онуків та 8 правнуків, та ніхто з них не успадкував богатирської сили...

У будинку з високими дверима, де колись жив Василь Дзюба, ще й нині живе його дух.  А в районному краєзнавчому музеї зберігаються його речі.

Щороку у  Монастирищі збираються силачі з усієї округи на турніри, приурочені до дня народження земляка.  Багато хто на цих змаганнях чи не вперше почув ім’я Василя Миколайовича Дзюби — легенди українського спорту і циркового мистецтва. А хочеться, щоб слава про нього линула світом.