Богдан ДЖУРАН— лікар-уролог, кандидат медичних наук, доцент, викладач кафедри урології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України розповів «Урядовому кур’єру», чому відклав скальпель убік і як без розрізу й навіть без проколу він позбавляє пацієнтів від ракових пухлин.
— Знаєте, що вас називають хірургом без скальпеля?
— Знаю.
— Поділитеся секретами?
— Немає жодних секретів. Коли вперше побачив, як можна розв’язувати проблеми без скальпеля, взяв ноги в руки і пішов шукати шлях, як це зробити в нас у клініці. Непросто було: спілкування з різними людьми, прохання про допомогу обладнанням — будь-яка підтримка, щоб ми могли впроваджувати нетравматичні методики. Зрештою знайшли можливості, встановили базове устаткування і стали займатися тим, чим хотіли. Якщо в перший рік ми робили 100 операцій, то нині вже понад 1000.
— І коли ви почали впроваджувати сучасні методики?
— 10 років тому придбали лазер для дроблення каменів і провели першу операцію. Потім усе склалося — пацієнти отримували безперечні переваги, мені було цікаво впроваджувати сучасні методики, адміністрація клініки нас підтримувала. Це нині в мене великий досвід в урології, оперую, викладаю в академії, а тоді, 10 років тому, був рядовим лікарем, і малотравматичні операції ми тільки починали робити. Тепер дійшли до повного спектра малоінвазивної хірургії сечових шляхів. Володіємо спеціальними методиками лікування гіперплазії передміхурової залози і всіма сучасними способами лікування сечокам’яної хвороби і чоловіків та жінок.
Сечокам’яна хвороба в нас на першому місці. Дуже багато людей просто не знають, що в них камінь у сечових шляхах, поки він не проявиться гострим болем. І тоді: «Рятуйте!» — всі біжать до лікаря, або їх привозить швидка. За статистикою, частіше хворіють жінки, але й чоловіки також. Та й не принципово, хто більше хворіє. Проблема в тому, що немає уваги до себе, що звертаються до лікаря, коли біль стає нестерпним. Причина в нестачі обстежень.
Інший приклад. Про гіперплазію передміхурової залози (аденому простати) чоловіки, яким за сорок, начебто знають, але далеко не всі проходять профілактичні обстеження. Адже одна річ, якщо новоутворення — доброякісна аденома, і зовсім інша, якщо ми виявимо рак простати. Симптоми майже однакові.
Звична ситуація: чоловікові за 40, він із симптомами живе, читає газети, дивиться телевізор, а там рекламують чудо-препарат, який тільки варто придбати і всі проблеми наче рукою зніме. І починають наші чоловіки займатися самолікуванням, не обстежуються, потім якось за допомогою чудо-пігулки трохи послаблюються прояви. А хвороба не стоїть на місці, прогресує, і якщо це рак, то переходить у таку стадію, коли хірурги не можуть допомогти. На жаль, у нашій країні поширена така ситуація: виявляємо рак пізніше, ніж хотілося б, і вже не можемо деяких пацієнтів прооперувати і відновити якість життя.
— Виходить, пане Богдане, що звичайні аналіз крові, УЗД, огляд уролога можуть зберегти здоров’я, якість життя, а нерідко й саме життя?
— У цьому немає нічого складного. Алгоритм обстежень дуже простий: пройти консультацію уролога, УЗД простати, здати кров на рутинний аналіз — ПСА-тест, який вимірює кількість простат-специфічного антигену. Це неважко зробити раз на рік, але... не роблять.
Цивілізований світ пішов правильним шляхом. Десь на державному рівні, десь на рівні страхової медицини обов’язкові профілактичні обстеження. Ми теж потихеньку до цього йдемо, але поки що в нас немає державних скринінгових програм, а люди повинні знати: що раніше виявити патологію, то краще.
Ситуація така: тільки 10% всіх пацієнтів з раком простати можемо оперувати, а інші потрапляють у категорію, коли в разі задавненої стадії для допомоги використовуємо симптоматичні способи, які, на жаль, мають короткостроковий ефект.
Ось зовсім свіжий приклад з моїм пацієнтом. Кілька місяців тому він звернувся до мене з результатами аналізу: рівень ПСА був високим. Ми вирішили зробити біопсію і виявили рак на ранній стадії — маленьку пухлину. Зробили операцію — минуло три тижні, і чоловік повернувся до звичайного життя, вийшов на роботу.
— Я чула, що у вас головний принцип такий: якщо можна видалити пухлину радикально, потрібно це зробити і позбавити чоловіка від раку назавжди. Це так?
— Тут важлива фаза хвороби. Головне — яке завдання ставимо і яка прогнозована тривалість життя. Якщо, наприклад, чоловікові за 50, він діяльний, працює і попереду в нього ще багато років активного життя, ми повинні йому пропонувати радикальний метод лікування — видалити з його організму рак.
Якщо звертається пацієнт старшого віку з великою кількістю супутніх хвороб, що має високий ризик для життя, і пухлина непроста, 3-тя стадія, підбираємо метод, який буде і малотравматичним, і ефективним. Зазвичай рекомендуємо комбінацію методів: операцію і радіотерапію, а також гормональну терапію. Однак нині тенденція у світі така, про яку ви сказали. Дотримуюсь її у своїй практиці.
— Від пацієнтів часто можна почути про страх операцій через супутні ускладнення.
— Коли запитують про можливі проблеми, побоюються імпотенції, нетримання сечі, пояснюю, що із сучасними методиками таких ускладнень фактично немає. Лапароскопічна техніка дає змогу проводити так звані нервозберегаючі операції, з якими нерви статевих органів не травмуються. Важливо, як робити, якими інструментами, типами енергії користуватися для роботи в цій чутливій зоні. Є різні види: електричний струм, яким можна робити розрізи, спеціальні ультразвукові ножі, що розтинають тканини без опіків, — поверхневі енергії, які ще і регулюються за рівнем потужності.
Величезне значення має візуалізація: збільшення на сучасних моніторах — у 50 разів, що непорівнянно з відкритими операціями, коли хірург покладається тільки на власний зір. Під час багаторазового збільшення бачимо найменші деталі й можемо обійти будь-які критичні точки, безпечно провести радикальну операцію.
Не забувайте ще й про такі важливі переваги, як швидке відновлення, короткий термін госпіталізації. Одна річ — місяць після операції провести в лікарні, й зовсім інша — через чотири-п’ять днів повернутися до звичайного життя. Інша якість життя і віддалені результати інші. Для того все і робиться, щоб людина одужала, а хвороба і пов’язані з нею хвилювання відішли в минуле.
— Слід мати велике бажання, щоб опановувати сучасні методики?
— Звичайно. Хірургічне лікування має певні ризики, і що складніша ситуація, то більший ризик. Тут має величезне значення професіоналізм. Коли операцію проводить досвідчений фахівець, імовірність ускладнень невелика. На жаль, кваліфікація й ставлення хірурга до роботи — це проблема в нашій країні. Трапляється, що беруть у руки інструмент і не знають, що з ним робити. Коли бачу пацієнтів, які звертаються до мене з ускладненнями, розумію: ті, хто їх оперував, застосовували метод, яким не володіють і не знають, як безпечно це робити.
Чому так відбувається? Окрема історія. Зовсім не просто зробити лапароскопічну операцію. Необхідно мати хірургічний досвід, глибокі знання, багато вчитися, перш ніж проводити малоінвазивні втручання. Навчання досить складне. Потрібне величезне бажання, щоб освоювати сучасні методики, які будуть нетравматичними для пацієнта. Не в усіх є таке бажання, тому що важко, велика відповідальність, яку не кожен лікар готовий на себе взяти.
Вирішальне значення має особистість лікаря, його бажання освоювати нове, досягати успіху в діяльності. Нині в лікарів є можливості для цього. Уся система освіти, й післядипломна зокрема, перебуває на стадії трансформації. Рухаємося за європейським напрямом, триває процес безперервного навчання кожного лікаря. Якщо раніше ми проходили спеціалізовані курси, складали іспити і отримували категорію, то нині держава зобов’язала нас проходити постійне навчання.
Після нетривалих курсів, тренінгів лікар набирає певну кількість балів. Це необхідно для роботи. Якщо він постійно не підвищуватиме професійний рівень, тобто не братиме участі в конференціях і не відвідуватиме курси тематичного вдосконалення, то не отримає можливості для практичної діяльності.
На базі нашої кафедри є курси, присвячені сучасним методам лікування: мій про трансуретральні методи лікування в урології, з лапароскопії, про черезшкірне дроблення каменів — усі новітні технології. На кафедрі зібрано потужну когорту лікарів — відомих, із титулами, колосальним практичним досвідом. Ми проводимо на своїх базах різні цикли тематичного вдосконалення. Лікарі мають змогу приїхати, це нескладно і не займає багато часу: не потрібно кидати роботу на 3—4 місяці, як мені доводилося робити, коли їхав закордон, щоб пройти спеціальну підготовку.
Мало бути просто хірургом, потрібно орієнтуватися, що у світі відбувається в урології, гінекології. Лікар має право сам обирати, куди піти вчитися, на який курс записатися. Однак кожен повинен пройти певну кількість курсів, інакше він не зможе працювати.
Часто буваю за кордоном, спілкуюся з колегами, бачу, як вони оперують, і можу впевнено заявити, що в урології ми не відстаємо від інших країн. Просто люди повинні володіти інформацією, коли обирають, де лікуватися. Якщо говорити про нашу клініку і мій досвід, ми нині вийшли на загальносвітовий рівень за результатами. Близько 90% пацієнтів, які проходять у нас лікування, оперуємо малоінвазивними методами, без розрізів. У разі сечокам’яної хвороби не проводимо відкритих хірургічних втручань. Думаю, що відкриті операції — вчорашній день. Хоч би з якою проблемою до мене прийшов пацієнт, завжди дивлюся, як можна допомогти, щоб застосувати мінімально травматичний метод. До кожної людини потрібно шукати підхід і зробити все, щоб максимально позбавити її від болю й ускладнень, щоб вона могла швидко повернутися до звичного способу життя.
Ми працюємо цілодобово, до нас часто приїжджають пацієнти, яким необхідна термінова допомога, наприклад з нирковою колькою. Навіть якщо людина викликає швидку і її відвозять до лікарні, як прийнято в нас у Києві, за територіальним принципом, вона може на наступний день звернутися до нас і продовжити лікування. Це право кожного пацієнта — вільний вибір.
Софія ЛІСОВЕЦЬКА
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+