За сім кілометрів від північної околиці Києва лежить село Мощун. У лютому — березні 2022 року воно зупинило елітні рашистські десантні та війська морської піхоти, що рвалися до столиці України. Окупанти, які переважали захисників Мощуна в живій силі й техніці, наштовхнулися на героїчний опір місцевих тероборонівців, 80 воїнів  (фактично одна рота солдатів) 72 окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців, артилеристів 128 гірсько-штурмової бригади, спецпризначенців, нацгвардійців та бійців «Азову». Отримавши добре по зубах у Гостомелі (за кілька кілометрів від села точилася запекла боротьба за місцевий аеродром), московитські війська прагнули реабілітуватися за поразку перед путіним і спрямували сили на Мощун. Але тривала шалена атака русні була безуспішною.

Щоб помститися за це, ворог фактично знищив населений пункт, який до широкомасштабної війни був кліматичним курортом столиці України. Під ударами «градів», авіаційних бомб Мощун перетворився на випалену пустелю, в якій стирчали руїни-будинки.

За даними проєкту RebuildUA, який аналізує та візуалізує зруйновану інфраструктуру України, поширює цю інформацію серед громад, органів державної влади, спеціалізованих фондів відновлення країни, збирає доказову базу злочинів країн-агресорів, і аналітичного центру KSE Institute в межах проєкту «росія заплатить», збитки інфраструктури села Мощун внаслідок війни становлять майже 1,1 мільярда гривень. З них 954 мільйони — вартість зруйнованих приватних будинків.

Уламки чужих життів

Правду кажучи, процес післяокупаційної реабілітації в Мощуні проходить нині дуже болісно, як і в сусідній Горенці, ще одному старостинському окрузі Гостомельської громади, який теж постраждав у лютому — березні 2022 року. Села готуються вдруге зимувати в недобудованих у кращому разі будинках чи вагончиках, які надали благодійники.

За даними голови громадської організації «Громадський промінь майбутнього» Лариси Ліщинської, потреба у відновленому житлі, згідно з отриманими заявками від потерпілих жителів Мощуна та Горенки, на травень 2023 року становила 551 будинок.

«Але ця цифра не остаточна, — зауважує пані Лариса. — Лише в Мощуні, де зруйновано майже 90% житла, до  широкомасштабної війни було разом з дачами 3 тисячі дворів. Горенку зруйновано на 70%. За моїми даними, за кордоном нині живуть з першого села 79, а з другого — 122 сім’ї. Вони не можуть повернутися в Україну, бо нікуди, а іншого житла не мають. Тож заявки на відновлення своїх будинків ніхто з тих, хто перебуває за кордоном, і досі не подавав».

Але не тільки це ятрить душу очільниці громадської організації. Торік у лютому пані Лариса не виїхала з рідної Горенки. Переживши тут найстрашніші часи, взялась активно допомагати армійцям та односельцям: за понад півтора року широкомасштабної війни ГО «Громадський промінь майбутнього» перетворилася з рядового захисника довкілля та підтримувача дитячої творчості на активного захисника інтересів ЗСУ й місцевих жителів. Тож пані Ліщинську добре знають вже в понад 20 різноманітних фондах.

«З одним німецьким фондом вдалося домовитися про відновлення будинків у Мощуні та Горенці, — продовжує розмову активістка. — Торік німці відновили 30 приватних домогосподарств. Цього року має бути ще 40. У серпні 2022-го почали співпрацювати із чехами. Вони встановили 10 модульних будинків площею 27 та 36 квадратних метрів в обох селах.

Ще один французький фонд займається відновленням 30 модульних будинків площею 36 та 54 квадратних метри, укомплектовуючи їх навіть меблями, крім побутової техніки. Є фонди, які допомагають нам побутовою технікою, продуктами, гігієною. Але нині більшість цих фондів переорієнтували роботу на допомогу Херсону, Сумам, Харкову та Чернігову. Ті, що залишилися з нами, мають на 30% менше потужності порівняно з 2022 роком.

Наступного року, як мені відомо, їхнє фінансування знизиться ще. І це пояснюється двома обставинами: у пріоритеті закордонних благодійників — прифронтові зони, зони бойових дій, ВПО; вони спонукають українців до більшої активності та самоорганізації. «Ви повинні, — кажуть нам, — самі активніше займатися процесами відновлення, створення соціальних підприємств, самостійно дбати про себе попри надскладні умови. Проявляйте ініціативу, наполегливість, а не сидіть склавши руки».

Ми відчули ці зміни в настроях закордонних благодійників за гуманітарною допомогою: з початку широкомасштабної війни в Горенку та Мощун було завезено понад 300 тонн продуктів харчування безплатно. Нині наші прохання задовольняють лише на 30%. І то за листами-зверненнями або через гранти. Тож уламки своїх життів мусимо збирати самі».

Швейна голка та георгіївська стрічка

А збирати є що. Пані Олеся приїхала до Мощуна із сім’єю з Красного Луча Луганської області 2014 року. Змушена була тікати з рідного міста, бо там жити стало небезпечно. Купила земельну ділянку в селі й 10 років будувала будинок. А 24 лютого 2022 року війна наздогнала її в Мощуні.

«Чотири дні від початку широкомасштабної війни сиділи в хаті, бо льоху в нас немає — на болоті стоїмо, — згадує початок своїх страждань пані Олеся. — Чотири дні без води, їжі, світла. За нашими воротами стояв ворожий танк, а на перехресті — БМП. Як літали снаряди над нами, чули дуже чітко. Тож коли наші відігнали рашистів від будинку 28 лютого, в понеділок о 10-й годині, ми заскочили в автомобіль. На збори вояки дали нам три хвилини.

Коли виїжджали, все позамикали. Думали, що через кілька днів, максимум тиждень повернемося додому. Доїхали до лісу, а там українці. Сказали нам їхати в Пущу Водицю, в 104 школу в бомбосховище. Поїхали. Не спали, бо добре чули канонаду. А вранці прийшла заступниця директора школи й сказала, щоб ми там надовго не залишалися, бо можуть зайти вороги».

Згадавши той день, пані Олеся заплакала. Адже більшість мешканців бомбосховища не мали куди їхати. Олеся із чоловіком, сином і двома собачками — теж. Поплакала, а потім згадала про будівельників із Закарпаття, які допомагали їй зводити будинок. Подзвонила їм, і вони не відмовили, запросили до себе.

«Подолали 700 кілометрів, — зі сльозами згадує пані Олеся, — але нас прийняли сердечно. Прожили на Закарпатті два з половиною місяці.

Пригадую, в один із днів сусіди з Мощуна надіслали відео з квадрокоптера, на якому наш будинок з левами горів — у ньому жила русня. Згоріло все. І коли 15 квітня 2022 року повернулися додому, то на попелищі я знайшла лише георгіївську стрічку і швейну голку».

Нині пані Олеся будує новий дім. Власноруч. Уже витратили на нього, як зізналася, всі заощадження. Добре, що благодійники допомогли блоками на хату. Але й досі дах залишається не накритим і вікон та дверей немає. 

Поїхали навмання

Схожа історія і в жительки Мощуна Тамари Заїки. 45 років вона пропрацювала в селі завідувачкою бібліотеки. 23-річною побудувала із чоловіком, нині вже покійним, будинок, від якого залишилися тепер самі стіни. У рідній домівці було все: гаряча й холодна вода, газ, ванна з туалетом. І тут…

«Ми з дітьми в перші дні ховалися в погребі, — розповідає пані Тамара. — Але онучки-двійнята стали хворіти, бо холодно, як-не-як лютий. Тож одного ранку вийшли у двір. Аж тут просвистіло буквально над головою. Зять Віталій (36 років, нині воює під Кураховим Донецької області. — О.К.) впав на дітей, дочка поруч. А я стою, ніби закам’яніла. Зять тоді першим оговтався, і нас як вітром здуло із двору: за кілька хвилин опинилися в машині. Крім документів, не встигли нічого взяти, навіть води. І поїхали — навмання.

Діти захотіли їсти, а в нас навіть хліба не було. Так доїхали до Вінницької області в село Мельниківці. Нас там прихистила одна бабуся. Переночували, а наступного дня поїхали до її сина в Бар. Там прожили місяць — в найдобріших та найлюдяніших людей. Вони не рахувалися ні із грошима, ні з їжею для нас. А з Бара волонтери перевезли нас до Чернівців. Зять тоді сказав, що не прикриватиметься дітьми, й пішов у військкомат.

Дочка з онучками й досі живе на Буковині, орендуючи квартиру. Усього жахіття, що тут відбувалося, ми не бачили, тільки чули від односельців, що під час обстрілів та бомбардувань в їхніх погребах ставали сторч бетонні плити. Тоді було видно чорне небо.

Додому на це згарище я повернулася сама. Дуже шкода родин з дітками, в яких нема житла. Держава обіцяє допомогти, але відчуваю, що й другу зиму доведеться зимувати не у власній хаті. Американська фірма споруджує мені тимчасовий будиночок, але він і досі без даху».

Живуть надіями…

Пані Тамара, як багато жителів Мощуна та Горенки, останні надії покладає на державу, яка повинна допомогти їй та іншим у відбудові знищеного житла. Бо найважче доводиться нині тим, хто не має іншого помешкання, крім зруйнованого. І щоб дочекатися своєї відбудовчої черги за державні кошти або кошти благодійників, потрібно пройти не лише довгу процедуру узгоджень.

Лариса Ліщинська розповідала: «Із французами, які мали споруджувати модульні будинки, узгоджували всі дії із січня по травень 2023 року, бо в них теж є внутрішні процедури, без дотримання яких ми не в змозі розпочати проєкт. Те саме стосується й німецьких благодійників, які планують відновити 40 домогосподарств. Тож людям, які мають власний ресурс, легше і швидше найняти бригаду будівельників. Але чи компенсує їм держава витрати на будівництво та оплату праці цих працівників і головне — коли, поки що не відомо.

Тож у самостійному відновленні житла для селян є ризикова складова: люди для економії залучають підрядні будівельні організації або наймають будівельників без укладення договорів. І в подальшому в них не буде підстав для отримання компенсації від держави, оскільки нема підтвердження їхніх витрат».

Але жителі Мощуна все-таки покладають великі надії на фінансову допомогу держави.

«Людям залишається сподіватися або на компенсацію за повністю зруйноване житло, яка нині становить 600 доларів за квадратний метр, або на іноземні фонди, котрі ще співпрацюють з нами, або на власні кошти, — робить висновок Лариса Ліщинська. — До пілотного проєкту відновлення Мощуна долучилися посольства Німеччини, Франції, Великої Британії й Італії, які начебто згодилися фінансувати його. Але офіційних матеріалів ми із цього приводу не бачили.

Кажуть, що центральну вулицю села відбудовуватимуть за типовим проєктом. Знаю, що в Мощуні підібрали 100 сімей, з якими узгоджують необхідні документи. Як з’ясувалося, в більшості жителів села не до кінця оформлено наприклад земельну ділянку чи будинок. На це потрібен певний час. Тому можна лише сподіватися, що споруджувати в селі однотипні будинки площею 80—120 квадратних метрів (щось на кшталт відбудованої вулиці Вокзальної в Бучі) почнуть в листопаді — грудні 2023 року».

КОМЕНТАР

«Ті, хто втратив будинки, тепер мають справу з програмою «єВідновлення»

Ольга ПРИЛИПКО,
заступниця начальника Гостомельської селищної військової адміністрації
Бучанського району Київської області:

— Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна» від 30 травня 2023 року, з експериментальної програми було вилучено село Мощун та приватний сектор селища Бородянка Київської області. Ті, хто втратив будинки, вже мають справу із програмою «єВідновлення». А це означає, що їм надаватимуть компенсацію, так званий житловий сертифікат за знищений об’єкт нерухомого майна, як ідеться в постанові, «шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок отримувача компенсації із спеціальним режимом використання для будівництва будинку садибного типу, садового або дачного будинку або фінансування придбання квартири, іншого житлового приміщення, будинку садибного типу, садового або дачного будинку (у тому числі фінансування придбання такого приміщення/будинку, що буде споруджене/споруджений у майбутньому, або інвестування/фінансування їх будівництва)».

Заяви від потерпілих в електронній формі приймають із 15 липня 2023 року засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг. Їх розглядають комісії щодо надання компенсації за знищені об’єкти нерухомого майна зокрема і з використанням мобільного додатка порталу «Дія». Кабмін рекомендує «виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у місті (у разі утворення) рад, військовим адміністраціям населених пунктів або військово-цивільним адміністраціям населених пунктів забезпечити можливість розгляду поданих отримувачами компенсації за знищений об’єкт нерухомого майна заяв, починаючи з 15 серпня 2023 року».

200 таких заяв від потерпілих жителів Мощуна та Горенки ми вже отримали. Але це далеко не остаточна цифра. Бо ми, як адміністрація, працюємо не лише з потерпілими жителями цих населених пунктів, а й Гостомеля та Озер, які теж входять до нашої громади. Говорячи «працюємо», я маю на увазі допомогу заявникам у проведенні поточних ремонтів житла за кошти місцевого бюджету.  Капітальні ж (не кажучи вже про нове будівництво) для нас — непідйомні. До речі, Гостомельська селищна військова адміністрація  визначила вже перелік об’єктів, які підлягають ремонту в населених пунктах громади. До так званої першої категорії (будинки з легкими пошкодженнями) входить 1680 об’єктів (з них уже відновлено 460), до другої — капітальний ремонт — 809, третьої — повністю зруйновані будинки — 691.

Визначилися і з ціною: один квадратний компенсаційний метр  коштує в нашому регіоні приблизно 33 тисячі гривень (враховували стан будинку — старий чи новий, епіцентр руйнувань, інші обставини). Поки що більш точних роз’яснень не маємо (ми на них чекаємо). Жителі Мощуна, наприклад, можуть розраховувати на сертифікати для покупки нового житла на первинному чи вторинному ринках. На ту суму, яку їм буде нараховано за спеціальною формулою. Окрім того, вони можуть проінвестувати якесь нове будівництво. Але готівки ніхто не отримає. Гроші (точніше — електронні кошти) надходитимуть на карточку. Ними можна буде розраховуватися за будівельні товари в спеціальних акредитованих магазинах (в «Епіцентрі», наприклад,  на цінниках деяких товарів уже написано «єВідновлення»), а також за виконану роботу з акредитованими підрядниками (підприємствами), котрі теж задіяні в цій програмі. З 15 серпня мають запрацювати перші сертифікати.

Працюємо також з тими жителями громади, які перебувають нині за кордоном. Вони вже написали 200 заяв з проханням зробити їм технічні звіти для визначення категорії пошкоджень житла.