Метою державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб є забезпечення підтримкою громадян, які  — через війну — втратили житло або вимушені були залишити власні домівки і переселитися з місць, де ведуться бойові дії, або з тимчасово окупованих територій, а також допомога їм в адаптації до нових умов життя.

 Як наголошує директор Сумського обласного науково-методичного центру культури і мистецтв Євгенія Бистрицька, цей проєкт не лише матиме реалізацію, а й подальше продовження. Адже йдеться про надзвичайно важливий аспект воєнного сьогодення, а саме створення механізму соціального супроводу дітей військових, загиблих воїнів, полонених та військовослужбовців, які пропали безвісти, на основі використання різноманітних засобів арттерапії. 

 Серед багатьох благодійних фондів і міжнародних організацій, які надають гуманітарну допомогу жителям Харківщини, що постраждали від російської агресії, виокремлюється Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО). Не перший місяць вона веде системну роботу в цьому напрямі, яка ґрунтується на вивченні потреб сільського населення та фермерських господарств і спрямована на відновлення виробництва сільськогосподарської продукції.

 Недавно один з пабліків, яким користуються вимушені переселенці з тимчасово окупованого рашистами Маріуполя, провів опитування. Перед містянами постало ребром одне, проте важливе запитання: «Чи плануєте ви повертатися до Маріуполя?» Про категоричну відмову їхати до міста після його визволення повідомили всього 17 відсотків опитаних. 22 відсотки ще остаточно не визначилися, а майже половина маріупольців (47,2) запевнили, що обов’язково повернуться туди після деокупації.

 Помічник ветерана — так називатимуть фахівців у громадах, що надаватимуть професійний сервіс для демобілізованих військових, захисників та захисниць, які повертатимуться з військової служби, фронту в цивільне життя. Міністерство ветеранів разом з партнерами у найближчі пів року має за допомогою експерименту у Вінницькій, Дніпропетровській, Миколаївській та Львівській областях напрацювати модель цієї системи. Нас зацікавила новація, що може фактично всюди з’явитися за підсумками пілоту: сервісні офіси у справах ветеранів як осередки діяльності згаданих помічників та місця сили ветеранських спільнот.

 У червні т.в.о. начальника поліції в Тернопільській області став полковник поліції Сергій ЗЮБАНЕНКО. Він каже, що дуже цінує професіоналів, людей, які можуть приймати нетрадиційні рішення та брати на себе  відповідальність. Яким бачить свою подальшу діяльність на важливій посаді, а також про дещо з особистого життя дізнавалися під час розмови з новим головним поліціянтом Тернопілля.  

 Брехливе слово — також зброя. Щоправда, найчастіше воно б’є якраз по тих, хто нерозумно використовує неправду. Яскравий і дуже гучний приклад такого бумеранга нині можна часто спостерігати на окупованих рашистами ще 2014 року територіях Донбасу. Хижа ворожа пропаганда, котрій охоче підспівували ще добровільні тамтешні помічники-підбріхувачі, аж дев’ять років поширювала токсичні нісенітниці про постійні обстріли з боку ЗСУ чи НАТО українських міст і сіл за лінією зіткнення.

 У закарпатському місті 500 днів, які минули від початку російсько-української війни, вшанували як дні незламності та сили духу українського народу. Віддали шану берегівцям, які полягли в цій війні, й подякували їхнім рідним за гідних, беззастережно відданих Вітчизні синів.

 Про двох своїх друзів — загиблих воїнів ЗСУ написала журналістка Олександра Артюхіна. Обидва хлопці часто приходили на допомогу, виручали і розраджували в найскладніші хвилини. Святослав Совко повернувся в Україну після років перебування за кордоном — служби у французькому Іноземному легіоні, роботи гірським гідом у Грузії. Був завзятим альпіністом, мріяв відкрити в Ужгороді школу, щоб навчати дітей того, що сам знав і вмів. Данило Богуславський грав за команду з американського футболу «Лісоруби». Про цей колектив — кількаразовий чемпіон України тележурналістка Артюхіна зняла чимало сюжетів.

 Сім’я Петренків у Лисичанську Луганської області мало чим відрізнялася від інших. До 2014 року. Доки в місто не прийшла російська війна. Тоді чоловік Наталії Віталій, підполковник поліції, який виконував обов’язки керівника міського відділу, став одним з тих, хто не розгубився у складній ситуації заколоту і не чекав на команди згори, а організував роботу правоохоронців згідно з чинним законодавством, пильнуючи, щоб табельна зброя поліції не потрапила до рук ворога. Він буквально днював і ночував у відділку, підтримуючи моральний дух підлеглих, які працювали з ним у жахливих умовах.