На початку нинішнього року Верховна Рада ратифікувала угоду між урядами України та Росії про співробітництво з добудови 3 і 4 енергоблоків Хмельницької атомної електростанції. Для реалізації її положень компетентним органом від української сторони визначено Міністерство енергетики та вугільної промисловості, з російської - Державну корпорацію з атомної енергії "Росатом". 

Хто рано встав - той і борошно придбав. У цьому довелося переконатись особисто кореспонденту "Урядового кур'єра".

Рано-вранці вихідного дня йду в найближчий супермаркет, де бачу в черзі і трьох пенсіонерок, які стоять за ваговим борошном. Приєднуюсь до "натовпу" і отримую жадані 2 кг, по 2,80 грн за кіло. Більше в одні руки не дають, принаймні в цьому маркеті. Тримаючи в руках дефіцитний товар, рухаюсь далі магазином і на одній із полиць помічаю пакети з борошном вагою 5 кг за ціною 19 грн. Причому стоять пакети спокійно на прилавках і ніхто на них не звертає увагу. Можливо, тому, що пакетоване борошно коштує дорожче на гривню, ніж вагове.

 "Якщо нас не почуєте, ми себе підпалимо, але школу N 111 закрити не дамо!", "Ми любимо нашу школу!" - з цими та іншими гаслами відбулася акція протесту проти закриття навчального закладу в Петровському районі Донецька. Саме в цей день сесія районної ради мала приймати рішення про "оптимізацію" української школи, проте під тиском обурених батьків школярів це питання поки зняли з порядку денного.

 Однозначно: поштовхом до цієї розмови був попереджувальний страйк чорнобильців, який тиждень тому проходив в Україні. Як і тоді, так і тепер, ліквідатори не тільки для себе "вибивали" пільги. (Власне, пільг у них немає. Йдеться про нереалізоване право на достойне життя, за яке заплачено здоров'ям).

Однозначно: глобальна економіка - благо для сильних. Наші реформатори свого часу, аби прибрати до рук створене попередніми поколіннями, нав'язали Україні руйнівний шлях розв'язання проблеми. Коли весь світ освоював в аграрному секторі інтенсивні технології, нам запропонували повертатись до дідівських методів господарювання. Чим це обернулося, всі ми відчуваємо на кожному кроці - державу перетворили в територію для збуту іноземної продукції. Завдяки зусиллям ура-патріотів нас уже розглядають не як сильних конкурентів, а як тих, ким можна маніпулювати і за рахунок кого можна розв'язувати власні проблеми.

Міжнародний день рідної мови мав би долучитися до світових свят оптимістичніше - ознакою постійного розквіту всіх мов планети. Адже кожна з них - органічна складова особистості людини ще від народження: її національності, а відтак і самобутності нації, народу, держави.

"Мова як фактор безпеки держави" - так гостро означили проблему вчені за "круглим столом" у Києво-Могилянській академії.

"За останні роки позитивні зрушення в українськості суспільства відбулися, - вважає академік Павло Гриценко, директор Інституту української мови НАН України. -Насамперед, в усвідомленні цінності української мови. Але чимало робилося в цій сфері декоративно, що свідчить про синдром показного, шароварного патріотизму. Нині рівень національних інтересів нижчий, ніж 1991 року. Певною мірою через непослідовність державної мовної політики".

"Бо треба було не лише затверджувати українську мову державною, а зробити її такою фактично, впровадивши у всіх сферах, - уточнює професор Києво-Могилянської академії Лариса Масенко. - У нас незахищений інформаційний простір, чим користуються інші держави".

Правду кажуть: прийшла біда - відкривай ворота. Якщо вас не оминув вірус грипу або інша болячка, готуйтесь до ще однієї неприємності. Сьогодні багатьом, хто з тієї чи іншої причини потрапив на лікарняний, доводиться місяцями очікувати на передбачені законом виплати у зв'язку з втратою працездатності.

 

Випадок, який нещодавно трапився в селі Єлизаветівка Петриківського району, набув неабиякого резонансу та викрив клубок взаємопов'язаних проблем сільської медицини, місцевого самоврядування й реформування галузі охорони здоров'я. Прикро, що через плутанину в цьому неморському вузлі, пішов з життя молодий чоловік. 

Одразу дві представниці Київської області - Тамара Копачевська з Білої Церкви і Тетяна Рудник із Ржищева - прийшли в "Союз Чорнобиль України" з одного питання: просити допомогу на лікування інвалідів і сприяння, аби представники громадськості були присутніми при розподілі коштів на лікування чорнобильців.

- Пенсії не вистачає, грошей на ліки у інвалідів немає, -пояснювали.