Сімейна лікарка Тетяна Стулій переїхала до Києва із Запорізької області, рятуючись від жахіть російського «визволення». Її колега Тамара Куршакова також через агресію рашистів змушена була покинути рідний Херсон і переселитися до столиці. Обидві досвідчені лікарки, яким хотілося докласти максимум сил і знань, щоб допомагати людям у цей складний час воєнного лихоліття. Тому й привернув увагу лікарок проєкт Всесвітньої організації охорони здоров’я та громадського об’єднання «Академія сімейної медицини України» щодо надання фахової медичної допомоги жителям найвіддаленіших сіл та внутрішньо переміщеним особам. 

Благодійний проєкт «Ділимося хлібом», який втілює фундація імені князів-благодійників Острозьких, спрямовано на підтримку вимушених переселенців. Люди разом печуть хліб, але не лише для себе та дітей. І вони неодмінно діляться ним із нашими захисниками. Так тепло нескорених сердець і рук, яке вклали в кожен буханець у далеких від фронту сільських громадах, прямує за сотні кілометрів і множиться в геометричній прогресії. Борошно та інші необхідні складники фондують небайдужі підприємці.

Трамвай зупинився посеред вулиці, не доїхавши кількадесятків метрів до зупинки. Із кабіни водія вийшла жінка й голосом, який не передбачав заперечень, виголосила: «Повітряна тривога! Усім покинути салон!»
Довелося вийти на вулицю й крокувати ще три зупинки, раз по раз поглядаючи в небо. Добре, що мав пів години до зустрічі з директором із корпоративних комунікацій компанії «Фармак» Євгенією Піддубною, а то запізнився б.

Війна принесла руйнування в усі сфери життєдіяльності, зокрема й медичну галузь. Не знаючи жалю, ворог цілеспрямовано нищить медичні заклади, навіть якщо там перебувають персонал та пацієнти. На Харківщині за сім місяців терору росіяни пошкодили 199 медичних закладів і 19 повністю зруйнували. Та ці цифри зростають. Хоч окупаційні війська відігнали майже з усієї території Харківської області, ворожі ракети й далі тероризують край.

Із початком повномасштабної війни росії проти України чимало наших земляків залишилися без доступу до медичної допомоги та життєво необхідних ліків, передусім від серцево-судинних захворювань, підвищеного тиску, діабету та були змушені переривати лікування. Це стосується й цілком мирних регіонів, де не тривають бойові дії. Часто в населення не вистачає коштів, щоб купити необхідні препарати, а в медичних закладах — працівників чи обладнання. На Полтавщині цю нагальну проблему частково розв’язують за допомогою мобільних медичних команд україно-швейцарського проєкту «Діємо для здоров’я».

 Міжнародна гуманітарна організація «Лікарі без кордонів» (Mйdecins Sans Frontiиres — MSF) існує вже понад пів століття. За цей час було врятовано мільйони життів. «Лікарі без кордонів» працюють у всьому світі, надаючи безкоштовну гуманітарну та невідкладну медичну допомогу населенню, яке постраждало від збройних конфліктів, голоду, епідемій, вимушеної міграції та стихійних лих у понад сімдесяти країнах світу.
Із початком повномасштабної війни росії проти України в лютому «Лікарі без кордонів» розширили діяльність у нашій державі й тепер працюють у більшості її регіонів.

«У першої леді США діагностували ковід, у Байдена тест негативний», «У прем’єра Японії виявили ковід». Такими повідомленнями рясніє стрічка новин останніх днів. Та що казати, голова компанії Pfizer, чотири рази щеплений цією ж вакциною, нещодавно сам захворів на коронавірусну недугу, щоправда, перебіг був легким. Тому зупинятися на вже отриманих щепленнях нам аж ніяк не варто, бо вірус мутує і з усіх сил обходить бар’єри. І це ще, зауважмо, до початку осінньо-зимового сезону.

 Про Еріка Глебу, який рятує життя українських військових у зоні бойових дій, багато говорять нагороди. За мужність і самовіддані дії, вірність військовій присязі його відзначено медаллю «За врятоване життя» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Під час короткочасної відпустки до Ужгорода з бойовим лікарем зустрівся кореспондент «Урядового кур’єра».
Ерік народився в селищі Чинадійово в Мукачівському районі на Закарпатті. Мама все життя пропрацювала бухгалтером, батько — охоронцем. Після закінчення Ужгородського національного університету проходив інтернатуру за фахом «хірургія». Із часом знайшов себе в іншому галузевому напрямі, перекваліфікувавшись на медицину невідкладних станів.

Кілька днів тому довелося стати свідком, як на одній із зупинок громадського транспорту в Сумах чоловікові-пенсіонеру, що сидів на лавочці, стало зле. Спочатку він почав хилитися вбік, сповзаючи донизу, і ще кілька секунд — упав би горілиць на асфальт. На щастя, поруч стояв молодик, який блискавично підхопив дідуся під пахви, зручно влаштував його на лавочці, розстебнув комір сорочки, підклав під голову свою барсетку і почав рахувати пульс. Тим часом хтось із пасажирів викликав швидку, і за кілька хвилин двоє медиків, оглянувши старенького, посадили його в машину і, ввімкнувши сирену, рушили до найближчої лікарні.  

«Самолікування шкодить вашому здоров’ю», — цю фразу чуємо досить часто, тому, мабуть, і звикли до неї. Однак чомусь не вважаємо цю пересторогу справді важливою. Часто вірус намагаємося знищити антибактеріальним препаратом. Як наслідок, неправильне вживання антибіотиків призводить до зменшення їхньої ефективності.  Самопрописування антибіотиків справді шкодить і нашому здоров’ю, і здоров’ю громади загалом. Адже безвідповідальним вживанням цих препаратів формуємо антибіотикорезистентність.