Скромна меморіальна дошка на будівлі головного корпусу Житомирського університету ім. І. Франка нагадує, що в гімназії, яка діяла тут з 1893 по 1897 роки, вчився видатний український громадський і політичний діяч, дипломат, історик В’ячеслав Липинський. На жаль, навіть нині далеко не кожному хоч щось говорить це ім’я. Між тим не схильний до марних похвал Євген Чикаленко — відомий меценат і головний видавець першої української щоденної газети «Рада» — згодом назве цього вихованця Житомирської гімназії найталановитішим після Грушевського нашим публіцистом. Йому вторить ще одна відома особистість — історик Дмитро Дорошенко, який вважав наукові праці Липинського «поруч з творами Грушевського найціннішим здобутком української історичної думки, продуктом глибокого наукового аналізу і рідкісного дару широких бистроумних концепцій».  

У світі є набагато більше титулованих футбольних фахівців, аніж Валерій Васильович. Збірна під його керівництвом ніколи не була серед призерів на чемпіонатах світу, його підопічні жодного разу не вигравали найпрестижніший трофей Старого Світу — Кубок європейських чемпіонів. З часом все ясніше стає інше. «Залізний полковник», як його шанобливо називали на заході, — один із небагатьох, хто поривався передбачити, в якому напрямку розвиватиметься футбол, якою найпопулярніша гра у світі буде завтра.  

«Ім’я Марфи Тимченко посідає особливе місце в історії мистецтва і культури України, — зазначає генеральний директор Музею декоративного мистецтва Адріана Вялець. — Вона належала до митців, які, свято зберігаючи традиції народного мистецтва, цілеспрямовано їх розвивали». Основа творчості художниці — орнаментальне мистецтво її рідного села Петриківки, що на Дніпропетровщині. Упродовж свого життя вона створила сотні квіткових і сюжетних композицій на папері, картоні, порцеляні та полотні, спільною рисою яких є витонченість малюнка, відчуття ритму та композиційна довершеність.  

Коли той, хто жив за останніх радянських часів, чує прізвище Ільченко, то зазвичай згадує і Карцева. А далі асоціації ведуть до Жванецького. Адже він писав дуету Карцева та Ільченка мініатюри, які знав, слухав і любив увесь Союз. На відміну від своїх партнерів по естраді, Віктор Ільченко фактично так і залишився в тих часах. Він бо пішов із життя 1992 року. Цього року минуло 20 років відтоді, як артиста не стало, і 75 — відтоді, як він з’явився на світ. Оця подвійна кругла дата і стала приводом для вечора пам’яті, що відбувся нещодавно в Одеському національному морському університеті.  

Упродовж довгих десятиріч ім’я цієї людини було під прихованою забороною, бо за радянських часів кожен великий землевласник вважався насамперед кровопивцем-поміщиком. І навіть знаменитий Дмитро Яворницький, згодом теж підданий обструкції (щоправда, за «націоналізм»), називав Василя Тарновського (молодшого) аматором в археології. Не менш в’їдливо відгукнувся видатний історик про три пристрасті багатого поміщика – до власного парку, старожитностей і… жінок. «Будь то симпатична і згідлива пані чи проста босоніжка, – писав Яворницький, – та на двадцять верст довкола Качанівки (родового маєтку Тарновських – В. Ш.), говорили люди, не було жодної красивої дівки, яка не побувала б у руках пана Тарновського».  

Ніхто не проти того, щоб наші співвітчизники добре знали творчість  Сезана й Ван Гога, Левітана і Шишкіна. От лише, хоч як це прикро, чомусь прізвище не менш талановитого художника Миколи Пимоненка більшості українців нічого не говорить навіть у ці ювілейні дні, коли відзначається 150-річчя митця.  
Син богомаза з Приорки, що була на той час віддаленою околицею Києва, з дитячих літ ріс у мистецькій атмосфері. Батько майбутнього видатного художника добре усвідомлював різницю між роботою ремісника і творчістю живописця.

19 березня (за старим стилем) 1882 року в Петербурзі народився малюк, якому судилося довге і славне життя. Втім, навіть з датою його появи на світ після переходу на нове літочислення виникла курйозна і водночас глибоко символічна плутанина. Справа в тому, що при переведенні з юліанського на григоріанський календар одні додавали 12 днів, як це належить робити для подій ХІХ століття, інші — 13 днів як для дат старого стилю у ХХ столітті. Відтак у перших виходило 31 березня, у других — 1 квітня. Однак сам іменинник відзначав свої іменини у нібито неправильний, але напрочуд веселий «день сміху», що цілком закономірно для цієї на диво життєрадісної людини із вкрай непростою долею — Корнія Чуковського.  

За півстоліття своєї композиторської діяльності Микола Лисенко  написав понад тисячу різноманітних за формою і змістом творів — опер, симфоній, кантат для хору й оркестру, романів, пісень тощо, за що зажив слави «українського Бояна». Про видатного українського композитора, 170-річчя якого нащадки вшанували 22 березня, розмовляємо з директором музею «Музична Полтавщина» при Полтавському музичному училищі ім. М. В. Лисенка  Віктором КУЧЕРОМ.

«Боротьба за наукову істину схожа з боротьбою моральною» — ці слова стосуються цілої плеяди визначних учених минулого століття, які були поставлені перед вибором: зректися  власних позицій чи  офіційної точки зору керівної верхівки радянської держави. Здавалося б, абсурдна ситуація, однак вона мала місце в часи ідеологічної боротьби із такою «єрессю», як генетика.  

Телекадри про те, як 45-тонний «Карпатський трамвай» із пасажирами  зі швидкістю 13 метрів за хвилину прокатав минулого літа двадцятисемирічний прикарпатський силач Назарій Павлів, облетіли всю країну. Назарій, капітан збірної команди стронгменів західних областей України, чий силовий рекорд вписано в Книгу рекордів  України, торік став ще й володарем кубка Пеканова в індивідуальному заліку на всеукраїнських змаганнях богатирів у Чернігові.

А зустрілися ми з ним в управлінні фінансів Івано-Франківської облдержадміністрації, де Назарій працює старшим програмістом Головного фінансово-технічного центру Мінфіну України.