Незалежно від того, скільки років дитині — три чи вісімнадцять, вибір навчального закладу — вельми відповідальний крок. Адже батьки завжди прагнуть, щоб їхні діти здобули якісну освіту і в дитсадку, і в школі, а особливо в коледжі чи університеті.  
Розмаїття подібних закладів вражає — на будь-який смак і гаманець. Втім, чи всі вони пропонують своїм вихованцям гідні умови для навчання та надають відповідні знання? Як не потрапити до дитсадка з комірником-медсестрою або до вишу без приміщень і викладачів, розповідає голова оновленої Державної інспекції навчальних закладів  Михайло ГОНЧАРЕНКО.

 Згідно із статистикою українських медичних інститутів та установ, від 70 до 90% учнів та випускників середньої школи мають хронічні захворювання. Передусім така без перебільшення катастрофічна ситуація пов’язана з великим навантаженням на дітей, спричиненим вкрай перевантаженою навчальною програмою. Обсяг інформації, що потрібно засвоїти, часто-густо викликає в учнів стреси, а це в свою чергу — різні хвороби. Тож багато шкіл по всій країні розпочали оптимізацію навчального процесу. 

Зазвичай ВІЛ-позитивні підлітки бояться зізнатися у своєму статусі одноліткам через неправильний підхід до розкриття цієї теми на шкільних уроках. Про це розповіли самі ВІЛ-позитивні діти, які відвідують засідання груп для підлітків на базі миколаївського обласного відділення Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД».  

Зовнішнє незалежне оцінювання якості освіти стало звичним явищем нашого життя. Однак у зв’язку з Євро-2012 цього року висловлювались побоювання, що виникнуть труднощі в його підготовці та проведенні.  
— Для Українського центру оцінювання якості освіти, — сказала на зустрічі з журналістами його директор Ірина Зайцева, — це не проблема. Все йде за планом. Завершено реєстрацію охочих випробувати свої сили. Всього для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні якості освіти зареєструвалося майже 329 тисяч осіб, що значно більше, ніж торік. Все необхідне для екзаменування підготовлено

Сумна статистика свідчить: дедалі більше студентів українських вишів планують навчатися за кордоном з тим, щоб уже не повертатися  на Батьківщину. Зокрема стрімко зросла кількість молодих людей, які пов’язують своє студентське життя з польськими вишами, особливо після  того, як ця країна ввійшла до ЄС. Одночасно всі, хто мали бодай якесь польське коріння,  вхопилися за можливість здобувати освіту на історичній батьківщині як за останню соломинку. Тож чи  вигідніше здобувати освіту за кордоном? Не все так просто і однозначно. Спробуймо проаналізувати.   

Справді, в ній навіть дорослому хоч на мить закортить сісти за парту. Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, яку  взимку цього року ввели в експлуатацію в селищі міського типу Томашпіль, належить до нового покоління освітніх закладів не лише за своїм технічним забезпеченням.  Будували її довгих 20 років, витративши з державного бюджету 22 млн грн. Власне, в 2010 році з держбюджету було виділено 6,3 млн грн, у 2011-му — майже 9 млн грн. Тобто активно будівництво велося саме протягом останніх років.  

Урок математики у другокласників полтавської школи № 24 минув швидко. Навіть після дзвінка діти не поспішали на перерву, а залишалися в класі, оскільки не висиділи 45 хвилин за партою, а впродовж усього уроку перебували в русі: ходили босоніж по дерев’яних килимках, клали на голови мішечки із сіллю, стояли за партами-конторками, виконували вправи для очей, здійснювали інші маніпуляції, через кожні 10 хвилин змінюючи позу.

Причина слабкості будь-якої держави не в нестачі коштів, а в нестачі людей і талантів. Це зауваження відомого французького філософа-просвітителя Вольтера, висловлене ним понад два століття тому, залишається актуальним і донині. А надто тоді, коли з трибун лунають скарги щодо надто повільних змін зокрема і в нашому суспільному бутті, в розпочатих чинною владою реформах — економічній, медичній, соціальній, правовій.  

Отримати за домашнє завдання не лише реальну оцінку від викладача, а й віртуальні бали від сотень інтернет-користувачів —  справжня нагорода за працю. Це відчуття добре знайоме студентам факультету соціології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Адже тут молодих людей не змушують стрічати першу зорю за написанням нудних рефератів, які ніхто, крім викладача, не читає і вони цілими стосами пролежують на кафедрах вишів. Натомість майбутні соціологи пишуть статті в український сегмент Вікіпедії, тому й ставляться до виконання домашнього завдання дуже відповідально. Більш того, незабаром планують підписати документ про співпрацю з фондом «Вікімедіа».

Не слід забувати, що профтехосвіта — інвестування в майбутнє нашої економіки. Втім, вітчизняні профтехнічні навчальні заклади сьогодні переживають нелегкі часи: недостатнє фінансування, застаріла матеріальна база, потреба в кваліфікованих викладачах. 
Тож про великі і малі клопоти «робітничих університетів» розповідає заступник голови Громадської ради освітян і науковців України Василь Петрович, який водночас очолює Міжрегіональне вище професійне училище зв’язку м. Києва.