Ніщо так не зближує сусідів, як ремонт у під’їзді, організований за зібрані громадою кошти. Цю істину я по-справжньому зрозуміла лише тоді, коли одного тихого липневого вечора мешканці нашого під’їзду зібралися у дворі на жартівливу церемонію його відкриття — із шампанським і черешнями, щоб перерізати червону стрічку на свіжопофарбованих дверях із новими латунними ручками.

У нашому дворі є колонка, що тримає мене в напрузі ось уже кілька років. Періодично я знімаю з неї кришку і з острахом зазираю вниз, перевіряю стан старої водопровідної чавунної труби і молюся, щоб прослужила ще бодай кілька років. Страшно навіть подумати, у скільки може обійтися її заміна. Мабуть, у кілька тисяч доларів. А де їх узяти? Ось і турбуюся щоразу, коли заглядаю в горловину колодязя. Востаннє це робив на початку літа.

«Тарас Бульба» вклав на лікарняні ліжка», «На рок-фестивалі в Дубні потруїлися люди», «Масове отруєння шаурмою», — стрічка новин, здається, не встигає приплюсовувати повідомлення на одну й ту саму тему.
Справді, відомий рок-фестиваль «Тарас Бульба», що звично проходить у липні у давньому Дубні, цього разу був із гірким присмаком несвіжої шаурми. Принаймні вже 14 людей, які купили її в одного підприємця, заявили про симптоми гострої кишкової інфекції.

Мабуть, усі батьки намагаються виховувати ще змалечку в дітей повагу, виваженість й толерантність до інших. А якщо це літні люди або той, хто має обмежені можливості, то їх буває ще й шкода і природно виникає бажання допомогти. Так само, як і тим, хто потрапив у складні життєві обставини.

За підсумками соціологічного дослідження, в Україні, крім державних нагород, чимало громадських, відомчих і регіональних відзнак, які вручають за визначні заслуги перед… державою. Отож держава зацікавлена у виробленні ідеології, підтримці та удосконаленні нагородної справи, координації цих процесів, щоб отримати від втілення таких ініціатив якнайбільший пізнавальний, заохочувальний, виховний та соціально-економічний ефект.

Міський громадський електротранспорт — це та частина нашого життя, де всі соціально рівні, одне слово, пасажири. Якщо у тролейбусі сидіння дрижить, не слід цим перейматися, бо ви тут тимчасовий, та й трусить ним лише тоді, коли під підлогою калатає якась залізяка, що її хтось не прикріпив. Хто? Такі, як ми. Ліпше зосередитися на виховній функції громадського транспорту.

Різні соціологічні опитування засвідчують позитивні тренди в системі охорони здоров’я. І це не може не тішити. Так, аналіз соцопитувань, проведених з 2016-го по 2019 роки, показує, що більшість українців задоволені сімейним лікарем (якщо у 2016-му лише 55% респондентів знали своїх сімейних лікарів, то 2019-го таких було 81%, чому, звісно, посприяло ухвалення закону про трансформацію системи охорони здоров’я). Зростає й довіра до програми «Доступні ліки» (понад 90% респондентів схвалюють її, бо вона гарантує ліки безоплатно чи за зниженою ціною, і приблизно 20% українців регулярно користуються цією програмою). Оновлюється медичне обладнання. Українці рідше дають хабарі в медзакладах, які стають дедалі відкритішими.

«Уночі йому снилася велика зграя жовтих воронів із жовтими горобцями впереміш». Гм… Таке снилося Климкові. А Климко — його улюблений герой з однойменної повісті Григора Тютюнника, про що він недавно написав у шкільному творі.

Діти гралися біля хати, аж раптом над головами в них щось зашаруділо, потім пролопотіло крізь листя абрикоса, і просто під ноги їм упало манюнє горобеня. Було воно ще жовтороте й голе, тільки на кінчиках крил і на хвості стирчали колодочки.